Зрозумійте: ви, всі українці маєте пишатися — не було такого театру ніде, ні в Росії, ні в Європі... Немирович-Данченко

Ці слова, що я виніс у епіграф, корифей російського театру сказав про українську театральну трупу, яку створив Марко Лукич Кропивницький і яка покористувалася і його п'єсами, написаними українською мовою. Я хочу це підкреслити окремо. Бо то були часи, коли 1863 р. почав діяти сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва та 1876 р. не менш сумнозвісний Ємський указ царя Олександра ІІ. Нагадаю: перший взагалі заперечував, що «ніякої окремої малоросійської мови (і це на теренах Києва та Київської Русі! — П.П.) не було, нема і бути не може». А другий — заборонив навіть вистави і співи українською мовою. Уявіть собі, наскільки це треба було набратися сміливості в умовах тотального потоптання української мови та культури, щоб спромогтися створити такий театр, за який «ми, всі українці, маємо пишатися, бо такого театру не було ні в Росії, ні в Європі!» А таким сміливцем виявився наш земляк (хоч народився 22 травня 1840 р. поряд на Кіровоградщині), актор, драматург і неперевершений режисер — Марко Лукич Кропивницький — земляк, тому, що довгий час проживав на Миколаївщині: у селі Дмитрівці на Вознесенщині, в Козубівці на Доманівщині, у Вознесенську, в Олександрівці, у нинішньому Новокрасному на Арбузинщині. Це він, саме в такий забобонний час, «коли витіснялися з ужитку навіть слова: Україна, козак, Запорозька Січ.., а мова мала смертний вирок і на шибеницю з петлею на шиї поставлено навіть фольклор — пісенну творчість народу» — Марко Лукич разом з актором Миколою Садовським почав усе це рятувати. А для цього влітку 1882 р. започаткував театральну трупу та поставив п'єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка». Так народився театр корифеїв української культури, про який сказав Немирович-Данченко: «Ви, всі українці, маєте пишатися». З цим театром під час тривалих гастролей Марко Лукич біля десяти разів побував і в Миколаєві. У нашому Миколаєві, де й сьогодні — ні-ні — та й діє ота все ще імперська валуєвщина. А тому хотілося б звернутися до наших — вже українських і в українській державі! — діячів культури. Агов, шановні, не продовжуйте ту Валуєвщину. Доведіть, що ви, все-таки, славетні продовжувачі славетного українського театру, якого «не було ніде, ні в Росії, ні в Європі. Щоб десь так, як згаданий Кропивницький (навіть після смерті — вмер 21 квітня 1910 р.), «увійти золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва». Так сказав уже інший діяч російського мистецтва — К. Станіславський про Марка Лукича Кропивницького, який наперекір сумнозвісній валуєвщині, разом з іншими українськими митцями, зумів підняти саме українське мистецтво на скрижалі тієї світової історії. Та так підняти, що там його ім'я й досі сяє золотими літерами: корифей Марко Лукич Кропивницький!