Зустрічі, які відбулися цього тижня на Єланеччині, увійдуть яскравою сторінкою в історію нашого краю. Єланецька земля, хоча і знаменита видатними людьми, і завжди радо їх зустрічає, вперше мала змогу запросити до себе в гості єдиного на Миколаївщині Героя Радянського Союзу, генерал-майора авіації, ветерана Великої Вітчизняної війни Михайла Федоровича Шишкова та ветерана Збройних Сил СРСР генерал-майора Олександра Антоновича Усенка.

Зустрічі генералів з молоддю, які за сприяння голови районної ради В. Бовнегри відбулися у Єланецькій ЗОШ І-ІІІ ст., місцевому професійному аграрному ліцеї та у селі Великосербулівка, мали перш за все виховну мету, бажання допомогти молодому поколінню почути правду про героїчні події Великої Вітчизняної війни безпосередньо від тих людей, які їх пережили, винесли на своїх плечах увесь тягар воєнного лихоліття. До речі, приїзд шановних ветеранів до Великосербулівки співпав з проведенням у селі заходів у рамках районної Естафети пам'яті «Йде по світу весна без війни». Творча група аматорів сцени ЦКД «Зоря» під керівництвом начальника відділу культури і туризму РДА В. Слободніченко подарувала і генералам, і великосербулівчанам, і гостям задушевний концерт.

Якщо в підручниках історії написано, що в роки війни найбільше ворожих літаків збив льотчик, Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб, то сьогодні, коли у державі повертається правда про Велику Вітчизняну війну, ті рядки, напевно, варто було б дописати: ... а найбільше військових ворожих кораблів і транспортів фашистів потопив льотчик мінно-торпедної авіації, Герой Радянського Союзу Михайло Федорович Шишков».

У свої 89 років Михайло Федорович уособлює справжнього чоловіка — підтягнутий, зосереджений. При цьому скромний, навіть не часто виходить у люди в мундирі, де виблискують 11 бойових орденів і більше 20 медалей за бойові заслуги — медаль «Золота Зірка», орден Леніна, чотири ордени Червоного Прапора, орден Ушакова ІІ ступеня, орден Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, два ордени Червоної Зірки тощо.

Після знайомства з селищем Єланець та відвідин меморіалу загиблим воїнам у парку Слави, генерали завітали до актового залу Єланецької школи. Молодь, педагоги зустрічали їх стоячи та тривалими оплесками. Після коротких музичних привітань дітей, психолог школи О. Трубай повела з ветеранами розмову, яка перенесла нас у ті далекі воєнні роки.

...У шкільні роки хлопчик Михайло, проживаючи у селі Кальтовка Башкирської АРСР, лише замрійливо дивився у небо на пролітаючі літаки і ніколи не думав, що все його подальше життя буде пов'язане з ними. Та коли ходив до школи у 4?й клас, раптом на полі за селом зі зламаним шасі сів невеличкий літак із двома пілотами. Завпали тоді хлопчику в душу і літак, і пілоти, і їх форма. Потім було навчання в Уфимському аероклубі, Енгельському льотному училищі, яке закінчив наприкінці травня 1941 року.

Початок війни застав Михайла Федоровича у м. Воронежі, в 1?й резервній бригаді Військово?Повітряних Сил. У 1942 році його було переведено в морську авіацію на посаду командира екіпажу літака Іл-4. З 1942?го до початку 1943 року працював інструктором льотного складу, а в липні 1943?го його було направлено в діючий 1?й гвардійський мінно-торпедний полк авіації Балтійського флоту. З того часу і до закінчення війни М.Ф. Шишков здійснив 187 бойових вильотів, потопив 14 кораблів та транспортів ворога.

Геройська людина! Навіть одного ордена чи медалі, які прикрашають груди М.Ф. Шишкова, вистачило б людині, щоб нею пишалися все життя, а тут їх скільки! І все ж допитлива молодь запитує: «А за що отримали Героя?»

«Чого тільки не було на війні, — відповів Михайло Федорович, а затим розповів, як на підбитому літаку майже 400 кілометрів повертався над Фінською затокою до свого аеродрому. Думав, що не виживе, не дотягне до своїх. Дотягнув, переборовши неабияке напруження. А 15 серпня 1944 року після успішного виконання завдання — потоплення ворожого військового корабля та транспорту, який він супроводжував, Указом Президії Верховної Ради СРСР льотчику було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Свято Великої Перемоги відважний льотчик М.Ф. Шишков зустрічав у зраненому Ленінграді, після війни служив у морській авіації на різних берегах Вітчизни — від Балтики до Тихого океану, від Північного Льодовитого океану до Чорного моря, закінчив Військово?Морську академію. Звільнився з лав Збройних сил 1976 року.

Генерал О.А. Усенко не воював на фронтах війни, проте, будучи хлопчиком, добре пам'ятає ті роки, коли вони проживали в Осетії. Його батька забрали на фронт, він залишився вдома із мамою. Та німці все ближче і ближче підходили до їх гірського містечка, щоб загарбати шахти, де видобували вкрай необхідний фронту цинк. Тоді і мама пішла в гори підносити снаряди до гармат, залишивши хлопчика одного вдома. Лише раз на тиждень їй дозволялося спуститися з гір до дитини, щоб передати продукти.

Одного разу ворожий снаряд влучив у будинок Усенків, Сашко дивом залишився живим. Тоді мамі довелося влаштувати його в госпіталь доглядати за пораненими, щоб хоч якось врятувати дитину.

Минули роки, та не забулися Олександру Антоновичу поранені тіла солдат у госпіталі, фронтовий хліб, наполовину з дубової кори і чечевиці, і кружка води на цілий день...

Покоління О.А. Усенка гідно прийняло естафету воїнів Великої Вітчизняної війни. Особисто Олександр Антонович сумлінно прослужив 34 роки у повітряно-десантних військах, здійснив 411 стрибків із парашутом, надійно оберігаючи кордони країни, врятував 5 людських життів.

«Що допомогло нашим воїнам, дітям війни вижити і перемогти озброєну до зубів армію фашистської Німеччини?» Обидва ветерани в один голос відповіли: «Патріотизм, любов до рідної Батьківщини, дружба радянських народів, які тоді їм прищеплювали ще з перших років життя. А ще — радянське було найкращим, Радянський Союз — непереможним!».

Підсумував зустріч ветеранів з молоддю району голова районної ради В. Бовнегра, зокрема зазначивши, що в державі сьогодні, нарешті, розпочалися серйозні зміни і є сподівання, що в підручниках історії напишуть усю правду про Велику Вітчизняну війну, а цю правду ми сьогодні почули з уст наших славних, шановних генералів, яку назавжди повинна запам'ятати молодь.