Під гуркіт гроз та шум рясних дощів Україна вшанувала 65-ту річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нова влада на повну намагалась продемонструвати свою відданість Кремлю.

Президент Україні на німецькому «Мерседесі прибув на майдан Незалежності із георгіївської стрічкою на грудях, прочитав з папірця вітання ветеранам, які залишились у живих після турбот усіх попередніх влад, у тому числі і комуністичної, що взагалі не відзначала цієї дати до 1965 року. Чим далі час віддаляє нас від травневих днів 1945 року, тим більше міфів і неправди з'являється на екранах та в публікаціях, пов'язаних з війною. І якщо для більшості країн Європи це День пам'яті і скорботи за мільйонними жертвами тієї людовбивчої війни, то з приходом нової влади пріоритети змінились. Вона навперейми намагається розчинити Україну у «братніх» кремлівських обіймах, а декому закортіло показати, які ми переможці. Втрати СРСР: у цілому військові і цивільні — 27 млн. (ряд дослідників кажуть про 40 і більше мільйонів чоловік). Близько 5,2 млн. радянських військовополонених (більше половини їх загинули в нацистських таборах, багато сотень тисяч — у радянському ГУЛАЗі вже після визволення; від 1 млн. до 1,5 млн. бійців і офіцерів тією чи іншою мірою стали колаборантами, і їхня доля склалася по-різному). Прогнувшись у святкуваннях перед Росією і віддавши їй власні національні пріоритети, чомусь забули про українську ціну Перемоги: із 41,7 млн. чол., які мешкали в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 млн. чоловік. Втрати цивільного населення України: 5,5-6 млн. чоловік, понад 2,5 млн. уродженців України загинули на фронтах. Усього, як мінімум, 8 млн. осіб. Для порівняння: загальні втрати Німеччини — від 5,250 млн. чол. до 5,950 млн. (із них, за різними даними, від 780 тисяч до 2 млн. мирних жителів). Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід — понад мільйон жителів УРСР (переважно із західних областей), утеча частини населення з окупантами, страшна цифра — 2,4 млн. остарбайтерів (із 2,8 млн. радянських людей, вивезених у нацистське рабство). Фактично втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. Загальні демографічні втрати України — включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, — становлять не менше 14 млн. чоловік. Нова влада, вручивши чергові медалі і по тисячі гривень ветеранам, вважає свій обов'язок виконаним до чергового ювілею, забуваючи про тих небагатьох ветеранів, які нині потребують постійної і уваги, і підтримки.. При організації святкувань був проігнорований закон про допуск іноземних військ на територію України, на який дозвіл мала надати Верховна Рада, бо для нової влади закон — уже не є закон. Адже для влади, що катком закатує національні інтереси України, такі деталі ні до чого. Бо мужі з державним мисленням не мали б іти на ратифікацію угод, що суперечать державним і стратегічним інтересам України та викликають супротив у значної частини країни. Бо в чергове отримали ганьбу на цілий світ, ми побачили, якими методами крокує нова влада і що чує вона лише себе та свої корпоративні інтереси. Здавши українську територію за 100 американських баксів, вона планує і далі здавати національні стратегічні об'єкти путінсько-медведєвському режиму. Ціла низка угод планується до приїзду російського президента. Навіть екс-президент Леонід Кучма з цього приводу заявив, що для таких дій необхідно «клепку мати». Як і згадав він новій владі зовсім не ринковий тариф прокачки газу і ціну оренди в Криму — по 20 коп. за гектар. Бо просто задля власних комерційних благ вони готові здати те, що не є для них цінністю, але за неї багато століть боролися мільйони українців, а наприкінці 80-х її прапор підхопив Народний Рух України — незалежність України. Потрапивши в московські пута, новій владі навіть при бажанні досить складно буде їх позбутись. Про це свідчить наша українська історія. Та чи буде в неї таке бажання? А те, що московська влада не дихне без власної вигоди, то тут і гадати не треба. Свіжий приклад — братська ціна на газ і дискредитація українців в очах власного народу. Досить переглянути будь-який російських фільм. І складно не побачити неадекватного «хохла» або зрадника. А поведінку Президента України в ПАРЄ під час розгляду питання Голодомору-геноциду член Ради Європи, народний депутат України Ольга Герасим'юк назвала «холуйською». Бо навіть Президенту не дозволено порушувати закон, де злочини 1932-1933 років сталінського режиму однозначно визнані Голодомором-геноцидом. Правда, нова влада взяла курс на повне ігнорування в країні не тільки законів, але й думок опозиції. Захопившись здачею національних інтересів, вони зневажають як чинне законодавство, так і права опозиції. Хоч зовсім недавно могли по два місяці блокувати Раду або, прийнявши закон про соціальні гарантії, самі ж його ігнорують. Нині ж новообрана влада взялась за здачу українських цінностей, про які під час виборчої кампанії мовчала «в трубочку». Зовсім розділена та розсварена опозиція перед небезпекою демонтажу української державності робить кроки, направлені на зупинку деструктивних дій нинішньої влади. Перше і основне завдання нинішньої опозиції — це повернути довіру до тих, хто розчарувався в діях колишньої влади — нинішньої опозиції, створити запас міцності, який би не дозволив повторити помилки минулих років, коли замість розв'язання суспільних проблем лунали постійні суперечки та звинувачення, що і стали причиною поразки тих, хто у 2004 році був підтриманий більшістю українців. Виклики нової влади становлять небезпеку не тільки для країни, але й для її громадян. Бо багато здобутих завоювань демонтуються на очах у порушення будь-яких законів і Конституції. Уже зараз незгодних із здачею національних інтересів починають викликати до міліцейських відділків для роз'яснювальних бесід або погрожують адміністративним впливом за право висловлювати свою думку. На жаль, перед загрозою опинилась і свобода слова, якою ми так пишалися. Нова влада хоче зробити зачистку тих, хто має власну думку і готовий її висловлювати наперекір будь-якому офіціозу. Україна, продовжуючи наступати на свої історичні граблі замість розбудови власного демократичного суспільства, знову похилилася до московських пріоритетів побудови країни. У разі байдужості суспільної думки до дій влади Януковича, можемо опинитися в тому самому місці, звідки у 1991 році вийшли. Перші сумні дзвіночки вже прозвучали. Не будь байдужим! Україна в небезпеці.