Дивує і лякає, що навіть через 65 років після офіційного закінчення Другої світової війни не лише окремі політики, а й цілі країни бояться правди.

Вже давно розсекречені документи, з яких усьому світові ясно, що цю страхітливу війну готував ще Ленін, який оцінив «заслугу» Першої світової війни у приході до влади в Російській імперії, Угорщині і ще кількох країнах носіїв соціалістичної ідеї — більшовиків і комуністів. Вже кожна дитина знає, що Сталін, якого історики звуть «вірним продолжатєлєм Лєніна», а Гітлера — «жалкім подражатєлєм Сталіна», втілив ленінську ідею про війну як криголам революції. Але самотужки побудованому на рабській праці Радянському Союзові Друга світова була не під силу, і тому Сталін зіграв на реваншистських настроях у Німеччині, поділився з німецькими фашистами спорідненими комуністичними ідеями і навіть червоним прапором і переконав їх, попередньо озброївши танками і літаками, збудованими на радянських заводах і вивчивши в радянських академіях всю верхівку Вермахту, спільно оголосити війну всьому світові. Всім відомо, які країни планував окупувати Сталін і якими він поступався (тимчасово!) Гітлерові. І Сталін єдиний, який довів свою імперіалістичну війну до кінця, загарбавши навіть більше запланованих територій на Сході і Заході, Півночі і Півдні. І тому Радянський Союз і Червона Армія ніяк не можуть зватися «визволителями» Європи. Відбулася, як це і планувалося, окупація т. зв. Східної Європи і загарбання цих «територій». А коли деякі країни намагалися отримати свободу, їм знову ж таки танками радянські визволителі нагадали про їхнє місце в 1953-му (Німеччина), 1956 -му (Угорщина), 1968-му (Чехословаччина) роках. Одночасно, теж після офіційного закінчення Другої світової війни, продовжувалося загарбання і колонізація по всій планеті — Корея і В'єтнам, Ангола і Конго, Куба і Нікарагуа, Афганістан.., одночасно не припинялася війна на тотальне винищення «братніх» народів України: Північного Кавказу, Середньої Азії, Криму, Кубані, Балтії. Дійсно, так сталося, що наляканий підготовкою до удару в спину Німеччині радянським «союзником» Гітлер завдав удар першим. А мудрий політик — прем'єр Великобританії зумів переконати президента США вже 23 червня 1941 року визнати СРСР «жертвою» агресора, «відпустивши» йому гріхи ініціатора війни і загарбника Польщі, Румунії, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Угорщини, Чехословаччини чи їх частин. Для поширення розгрому бандита Гітлера ці країни тимчасово об'єднали зусилля з бандитом Сталіним. Цілком ймовірно, що коаліція була би не антигітлерівською, а антисталінською, якби Сталін першим вдарив по Гітлеру. На свою голову союзники надто захопилися, посилаючи до Радянського Союзу тисячі літаків, танків, продуктів харчування щомісяця. Їм вдалося настільки підсилити бездарне керівництво СРСР (фінська кампанія це продемонструвала), що й самі злякалися. Союзникам вдалося відстояти від загарбання країни, які вони справді визволили, залишивши їх вільними і демократичними. Але союзникам не вдалося домогтися звільнення країн, вже загарбаних СРСР. Як не вдалося і притягти до Нюрнберзького трибуналу головного військового злочинця — Сталіна, його комуністичну партію, НКВД і Червону Армію, які чинили звірства і військові злочини як у загарбаних країнах, так і проти «власних» народів. І тому країни, яким наприкінці ХХ століття вдалося звільнитися від радянської окупації, не святкують офіційне свято СРСР — День Перемоги. Бо для них не відбулося тоді свята перемоги і звільнення від загарбників. І тому українському народові, який чи не найбільші втрати поніс від т. зв. «старшого брата», з-під якого марно намагався вивільнитися у 40-х і з 1991 року намагається вивільнитися вже 20 років, святкувати перемогу над цим колонізатором — є аморальним. А що ж робити з ветеранами, яких заградотрядівці гнали під автоматами на крижані бруствери Фінляндії чи викалені сопки Маньчжурії, в Афганістан чи на Чечню? Треба встановити День Пам'яті підневільних українських вояків з усіх боків і всіх часів перебування в СРСР (дякувати Богові — з отриманням незалежності Україна не мусить ніде воювати) 1 вересня. Всі навчальні заклади мають починати навчальний рік з панахиди в церквах і вшанування пам'яті всіх українців, загиблих не зі своєї волі на загарбницьких війнах СРСР і всіх, хто загинув, захищаючи Україну. Після цього вимести з України все, що прославляє гнобителів і катів українського народу, і всіх, хто сміє сьогодні не лише сповідувати антиукраїнські ідеї, а й має нахабство шкодити Україні, паплюжити її героїв. Лише після цього населення України відчує себе українською нацією, у ній прокинеться творчий потенціал і вона збудує таку державу, про яку мріяли цілі покоління українців і якій заздритимуть інші народи. Оці і буде наша спільна українська перемога.