«Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна». Леся Українка Держава — це ми! Бо й справді, які ми — така й держава. Саме електорат визначає і своє буття, і своє матеріальне забезпечення, і стан справ не тільки у власній хаті, у власному дворі, селі, місті, але й у власній державі.

Огляньтеся довкола й переконаєтеся: у німців — цей стан такий, а у сомалійців — зовсім інший. І так у кожній державі. Здавалося б: скрізь люди, скрізь отой Homo Sapiens, а величезна Росія чомусь не може дати того забезпечення своїм громадянам, яке дає малесенька Швеція. А багата працьовитими людьми, чорноземом Україна — далеко не Франція, в якій цього багатства нема. Хоч по інших параметрах вони майже тотожні! І досить далеко не Німеччина, яка навіть вивозила від нас чорнозем вагонами. Навіть не Росія, яка переполовинила у нас електорат, заповнивши своїм. А чому так? Та тому, що в Україні переполовинені українці, а у Франції — суціль французи, в Німеччині — німці. Поміняйте електорат, відправте наш до Франції, або Німеччини і... вже післязавтра вони, виявивши, що там нема свого газу, захочуть приєднати їх до Росії або роздерибанять, розкрадуть, роздадуть та, заскучаючи за великим вольєром імперії, захочуть «побросать камешки с крутого бережка далекого пролива Лаперуза»... Я не утрирую. Адже свідомість, як зазначив Маркс, і справді визначає буття. І не тільки визначає, але й розбудовує його через обрання пріоритетів та еліти для тієї розбудови. Бо від еліти залежить багато: знайшла Фінляндія Маннергейма — і стала незалежною, тотожна Україні Франція з Де Голлем стала світовим лідером, вибрала Німеччина Аденауера — і за десяток років (1945-1955) підняла лише половину тієї держави до такого рівня, який і не снився переможниці — великій Російській імперії. Нагадаю, Україна ще до 1965 року на отих чорноземах гризла пусті прилавки у своїх крамницях! У величезному Союзі! І це — при розвиненому соціалізмі! Бо вже при оголошеному Хрущовим «комунізмі у 80-х» той Союз і зовсім пустив бульбашки! Та повернемося в Україну! Здавалося б, тепер їй і карти в руки: розбудовуйся, ставай незалежною, міцною. Адже в тебе є всі для цього дані: і оті чорноземи, і грамотні, працьовиті люди, і все таке інше... Окрім того, сам електорат, самі оці грамотні та працьовиті люди захотіли жити самостійно, захотіли зробити Україну незалежною, економічно розвиненою, міцною державою. Десь, як ту Францію, Німеччину чи Швецію.., але... Але у нас тут проявив себе одвічний наш український парадокс: еліта, якій народ поручав цю роботу, — виявлялась, як завжди, не на висоті. Бо замість того, щоб засукавши рукави взятися до роботи, вона заходилася чубритися. Її свідомість виявилася нижчою, ніж свідомість електорату, який доручав їй цю справу. Здавалося б, патріоти до кінчиків волосся на голові, але на голові, в якій була торічелева пустота. Бо, окрім того волосся, там нічого не було. Та настільки, що один депутат із протилежного табору, із опозиції, зробив висновок: немає нічого гіршого, як дурний патріот! Бо й справді, в результаті отих дій Україна не тільки не мала здобутків, але й посунулась десь до рівня тих, відомих своїм піратством, сомалійців. Тільки там пірати грабують чужі кораблі, а тут грабують свою власну державу. Грабують і... здають оптом і вроздріб вчорашній імперії. І хто? Знову ж таки наша еліта. Звичайно, якщо її можна так назвати! Бо подивіться, чим краща вона сьогодні від того «дурного патріота», який учора своїми діями мостив їй дорогу до влади, коли й вона, взявши ту владу, відверто віддає віжки зі своїх рук — кремлівському кучеру. І знову вкотре нагадує того господаря в Україні, який, як і писав колись гетьман Дорошенко, «тримає свою власну корову за роги, щоб інший її подоїв»! То чим ця еліта розумніша? Коли їй дали в руки державу: будь господарем у ній, а вони її віддають?! Бо хочуть стати в ній баскаками (податківцями) від великої імперської орди... для збирання податей, а президент — великим баскаком, першим секретарем, якого будуть прослуховувать, підслуховувать, і при нагоді — відправлять до Сибіру чи у замурують у кам'яний мішок, як то Калнишевського у Соловках! Не знати вже хто тут і розумніший! Бо, скоріше, у такому випадку спрацьовує народна мудрість, яка каже: остерігайся вола спереду, коня — ззаду, в дурня — з усіх боків! Без огляду на його приналежність, уподобання, партійність, патріотизм чи й приховані зрадницькі наміри. Бо все це ота недолугість, яка віками тримає Україну через оцю ж її, вибачте, нерозважливу еліту, попри бажання електорату, в жорстоких кайданах рабської залежності. Тому — еліто, очнися! Вже сьогодні! Бо завтра буде пізно!