Україна 14 років живе за Конституцією, прийнятою у червні 1996 році. До її утвердження значних зусиль доклав Народний Рух України.

Він виступив основним агітатором за Основний Закон, організовував збір підписів та численні заходи на його підтримку. Активісти Руху пішли в народ і роз'яснювали необхідність прийняття цього закону. Так, у Миколаєві, на запрошення Руху, відомий бард Тризубий Стас агітував за прийняття Конституції України. Рухівці, які збирали підписи, зазначали, що часто опонентами прийняття Конституції виступали чиновники від влади та органів місцевого самоврядування, на той час переважна більшість їх були представники лівих сил. Після прийняття Конституції держава не вирішила багатьох проблем громадян, задекларованих у Законі, але кожний Президент намагався змінювати Основний Закон під себе. Незважаючи на труднощі конституційного будівництва в Україні, її прийняття дало поштовх багатьом процесам у державному будівництві та розвитку громадянського суспільства. Для команди Януковича Основний Закон — це документ, що варто ігнорувати. Бо за декілька місяців їх владного господарювання ми побачили повну зневагу до Конституції і нестримне бажання підлаштувати її під себе. За короткий відрізок часу країна перетворилась із парламентсько- президентської в президентську, де все вирішує одна особа. Останнім часом владна машина Януковича намагається в Україні збудувати систему пізнього Брежнєва з доважком раннього Путіна із присмаком культу двічі несудимого Президента. Створення «тушкованої коаліції не вписується ні в конституційні, ні в регламентні норми і підтверджує поки що тезу: народ, що обрав депутатів під певну програму дій, — ніщо, влада — все. Бо перехід одного із фінансистів Майдану з групою самооборонців показує, що в коаліцію заманюють не ідеологічні мотиви, а фінансові, і всі відкрито говорять про суми. Поки що ніхто ніяких дій на припинення корупційної політики не приймає, бо це нині вигідно діючій владі, що стимулює процес грошима. Малоефективною залишається діяльність опозиції, яка є роздрібненою, а влада намагається цей процес стимулювати, виокремлюючи лише правильну опозицію, намагаючись дискредитувати Комітет національного порятунку, куди ввійшли БЮТ, Рух, «Свобода» та інші політичні сили. Влада пробує взяти під контроль і економічну сферу, прийнявши в першому читанні більш ніж сумнівні Податковий та Бюджетний кодекси. Проти них виступили навіть представники владної коаліції, обурюючись, однак продовжують голосувати, як скажуть. У Податковому кодексі деякі положення порушують конституційні права громадян. На останній сесійний тиждень відкладені законопроекти, пов'язані з проведенням виборів 31 жовтня 2010 року. Тут складно знайти підтримку цієї ініціативи у середині коаліції, бо ні Литвин, ні комуністи у виборах не зацікавлені, хоч усі стверджують, що голоси за законопроект є. Їх проведення може поховати деякі парламентські сили спочатку на місцевих, а потім на парламентських виборах. Рішення регіоналів скоротити місцеву виборчу кампанію до 50 днів — це бліцкриг для швидкого опанування влади в регіонах. Чи підуть на це політики інших сил? Не факт. Про бажання регіоналів взяти до виборів Київ під контроль свідчать зміни у владі міста: першим заступником самого відомого космонавта Черновецького став міністр ЖКГ Олександр Попов. Влада, яка довела столицю до ручки, мало викликає співчуття у киян, але чи зголосяться вони на перетворення Києва у Донецьк — покаже час. Та і не все так добре, як намагаються показати регіонали за перші місяці їх господарювання в країні. Проданий на першому регіональному конкурсі «Луганськтепловоз» виявився дешевшим на 40 мільйонів, ніж його продавали раніше. Навіть регіонали самі засумнівалися в його чесності, хоч, зважаючи на декілька центрів впливу в діючій владі, нині важко спрогнозувати подальший перебіг подій, хоч недопущений до конкурсу учасник уже подав до суду. А звинувачення від депутата-регіонала з трибуни Верховної Ради, віце-прем'єра Володимира Сівковича у рейдерському захопленні земель на Київщині показує: нова влада активно повертає втрачене за час перебування в опозиції. На відміну від своїх попередників, нинішня влада досить оперативно і без суперечок змінює керівні кадри. Так, не прижилися і змінені голови обласних держадміністрацій у Вінниці, Херсоні і Тернополі, де Ярослав Сухий визнав, що керувати областю і ляскати язиком, як говорять в Одесі, дві великі різниці. Поки українські політики з'ясовують стосунки, російська влада напередодні 22 червня розпочала газову війну проти одного із учасників Союзної держави та учасника таможного союзу — Білорусі. Чим не догодив Путіну з Медведєвим Президент Білорусі Олександр Лукашенка, який протягом багатьох років іде у форватері російської політики, нескладно прогнозувати. Але це потужний сигнал тим політикам в Україні, хто за сто днів здав Росії стільки, скільки Лукашенко за 10 років, і приклад того, як Москва розводить політиків колишнього Союзу. І нині вже українська ГТС має не абиякий запас міцності, не то що під час українсько-російського кофлікту, бо потрібна росіянам, щоб поставити на місце білоруського бацьку, а завтра це може бути український Президент з білоруським корінням. Ось така вона російська політика «усмірєнія» по-братськи з імперським присмаком. У порушення будь-яких конституційних норм триває наступ на свободу слова. Так, проти дій керівництва Першого національного каналу виступила профспілка, там планується звільнити близько 800 осіб, серед яких багато відомих журналістів та фахівців. А «5-й канал» відкрив «гарячу лінію» для журналістів «Час свободи». Ще зовсім недавно таке важко було собі уявити. Нині ми маємо іншу реальність. Наступ влади регіоналів почався не лише на основи конституційного ладу, а й на права і свободи громадян.