Те, що в Україні організована злочинність, сказав ще Леонід Кучма. І організована вона так, що знаменита італійська мафія поряд із нею виглядає дитячою забавкою.

А організована вона тому, що влада, стараннями наших політиків, дезорганізована настільки, що далі й нікуди. Ось і виходить: влада дезорганізована, а злочинність... організована. Мало того, на сьогодні вона, за рахунок корупції, настільки злилася, вкоренилась у владі, що вже годі й визначити, де хто є? А тому Україна з її економічним ресурсом та потужним людським потенціалом так і плететься десь за тими африканськими державами, в яких племінна різанина та безлад помножені на піратство. Щоправда, у нас не племінна різанина, а кланові розбори із «закатуванням у асфальт», або з дивними нещасними випадками на полюванні. Та й піратство своєрідне: там грабують чужі кораблі, а наші пірати обдирають до нитки власну державу. Хоч є й ще одна дуже суттєва різниця. Там пірати, виходячи на свій промисел, ризикують своїм життям. А у нас вони спокійно сидять у чиновницьких кабінетах та у депутатських кріслах. Бо в Україні... все схвачено! А ось ким «схвачено» і чому? Давайте подумаємо. Де в Україні задні колеса для чужих агентур? Колись Олег Ольжич сказав разюче правдиві слова: «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур». Ну, щодо паралітиків, то я б дещо звузив це визначення. Бо народ у нас не раз заявляв про своє бажання — і готовність! — здобути незалежність та мати свою власну державу. Пригадайте хоча б останній карт-бланші, які він видав своїй політичній еліті: референдум грудня 1991-го та Майдан грудня 2004-го років. Але саме остання і виявилась отим паралітиком, який смикався-смикався у корчах, аж допоки влада з його рук не випала і впала просто в руки отих задніх коліс для чужої агентури. Хто ці колеса і чия це агентура — вже ясно з того, як швидко, у пожежному порядку, навіть ігноруючи Конституцію держави, було підписано і, навіть без обговорення, ратифіковано договір про продовження перебування Чорноморського військового флоту Російської Федерації на території України ще на чверть століття! Подивіться, хто це підписував, хто за це голосував — і ви зрозумієте, де в Україні оті задні колеса та для чиїх агентур вони слугують? А ще поміркуйте — куди ті колеса разом із тими паралітиками потраплять? Якщо вчасно не схаменуться! Дещо про чужі агентури Куди потраплять задні колеса — це й козі зрозуміло. Вони поїдуть туди, куди хтось закрутить передні... Чи то кучер, чи то водій. Звичайно, якщо вони не є прислугою якогось пана — «куда изволите?»... В Україні вже якось так виходило, що її кучери, а пізніше й водії, хоч і тримали в руках віжки чи «баранку» та сиділи на високих козлах гетьманських, першосекретарських, а зараз і президентських посад — завжди були виконавцями волі чужих агентур. Вільно чи й невільно! Бо завжди бігали по допомогу то до Польщі, то до Росії.., де їх завжди, як правило, «взували в черевики». І деяких настільки, що, використавши, викидали, як туалетний папір. Або й зовсім знищували. При цьому оті «благодійники» чи «брати» методично обсаджували Україну своїми емісарами, комісарами, намісниками, охороною, яка виконували не тільки функції споглядатаїв, але й при необхідності знищувала свого підопічного... Навіть церкву для цього пристосували і мовну експансію — полонізацію чи русифікацію. А заодно вирощували тут своїх споглядатаїв із числа прикормлених, тих, хто зміняли клейноди на маєтки, тих, хто «погрязли в смальці та гульбі, як то казав Сковорода. І напічкали ними так Україну, що могли спокійно не призначати сюди повноважних своїх представників (як то й було із послом Росії в Україну), бо ними наша держава й так начинена, як м'ясна ковбаса всілякими фарбниками та смаковими й не смаковими добавками. Уявіть собі, якщо їх у США вилучають десятками, то у нас їх сотні, якщо й не тисячі. Особливо, якщо врахувати отих, хто керує «відмашками» у Верховній Раді, а на місцях створює всілякі «Русские союзы» чи «Русское козацтво». І ще дещо про паралітиків За цей вислів не треба ображатися на Ольжича. Бо сказаний він був з горя. У нього на очах Україна, роздерта на шматки поміж різних імперій, билася в корчах. А в цей же час наша, — не сказать би що не патріотична! — еліта, замість того, щоб об'єднатися, чубрилася поміж собою через якісь дрібниці чи амбіції, які, до того ж, вміло підігрівали та використовували ті імперії. І використовували інколи й таких непідкупних патріотів, що й припустити таке важко. Пригадаймо ще раз знаменитого Івана Сірка, якого заради цього навіть повернули із заслання. Бо він, як записав один із великоімперських істориків, «сколь мог вредил Дорошенке». Це тому Дорошенку, який писав уже іншому Івану, до речі, гетьману, «що ти нагадуєш того господаря, який тримає власну корову (Україну. — П.П.), щоб інший її подоїв». Бо хотів, щоб наша корова давала молоко... українцям! «Вредил» той Сірко й Виговському. Бо той теж хотів здихатись найнеключимішого московського рабства. Пізніше вже інші політичні сірки «вредили» Мазепі. І те ж саме сталося й на очах Олега Ольжича. Переворот в Російській імперії створив такий шанс Україні врешті здобути незалежність. Як то й Фінляндії. Але там еліта об'єдналась і використала його, а наша, роздерта чварами, паралізувала той процес. А потім і сама загинула чи то під задніми, чи передніми колесами, як вони вважали, революційної таратайки. Якби це стало нам наукою, я б не згадував ці слова Ольжича, але... Але нещодавно на УТ-1 в полеміці з представником від демократичної-тепер-опозиції депутат від Партії регіонів Михайло Чечетов, навіть дещо й іронізуючи, сказав: «Ну хто вам заважав утримувати владу та проводити свою політику? Ви ж самі розругались і упустили ту владу!». І ви знаєте, як не гірко визнавати, у цьому він правий. Хоч дещо й скромничає. Бо, хто, як не Партія регіонів чи не найбільше доклалася до того процесу, до того створення безладу. Ну, пригадайте хоч би отой законопроект про підвищення пенсій та зарплат у розпал фінансової кризи, коли на непідвищені важко було Юлі нашкребти грошей. А ті ж депутати від Партії регіонів не тільки провокативно наполягали на тому підвищенні, але й по «відмашці того ж таки Чечетова дружно проголосували за нього. І це незважаючи на те, що тих грошей ні тоді не було і тепер нема. І все це вони прекрасно знали! А тому до того паралічу влади добряче таки доклалися й самі. І тут не треба скромничати. Бо це не єдиний приклад. І хто з них там свідомо «вредил Тимошенке», а хто несвідомо, як той Сірко «вредил Дорошенке», не так важливо. Бо врешті-решт «вредили» вони Україні. Адже від того сир-бору постраждала саме вона — наша держава, влада, в якій була паралізована до такого стану, що її політичні партії стали задніми колесами для чужих агентур, а політики — творцями того паралічу, паралічу, в якому власні пірати обдирають власну державу, а значить, і власний народ, обдурюючи його. Бо, ви подивіться, вже сьогодні мова й не йде про оте різке підвищення пенсій та зарплат, який так уперто протягували через парламент, щоб насолити Юлі. А мов вже йде про підвищення пенсійного віку! А ще — про підвищення цін на здешевлений, неначе б то Росією, газ за здачу Севастополя і Криму в довгострокову «оренду». Чого, при високих цінах на той газ, без тієї здачі не робила «недобра» Юля. А тому, думаймо, люди! Тільки просипаймося не тоді, коли нам отим «схвачено» буде розбудовано якийсь новітній Чорнобиль і він вибухне, а тоді, коли ще над цим у поті чола трудиться ота, організована нашими ж задніми колесами, про які й застерігав нас усіх Олег Ольжич, група. Думаймо, люди!