ІА «Контекст Причорномор'я»
Миколаїв  >  Моніторинги
До 370-ї річниці з дня народження гетьмана Івана Степановича Мазепи. СЛОВО ПРАВДИ
28.07.2010 / Газета: Український Південь / № 25(869) / Тираж: 3000

Десь в минулому чи в цьому році (точна дата затерта мабуть що стараннями імперії!) виповнюється 370-та річниця від дня народження славетного українського гетьмана Івана Степановича Мазепи, який, як не крутіть, але «хотів» незалежності й свободи своїй батьківщині.

І це визнавали навіть великоімперці. А в тому числі й сам Петро І. Саме тому він доклав усіх своїх зусиль, щоб зробити цю чесну, добропорядну високоосвічену, високоморальну, високорелігійну людину не тільки «ворохобником», але й боговідступником, змусивши церковників виголосити Мазепі анафему у церквах. А пізніше — рознести недобру славу про нього по всій Європі. Тим більше, що до цього з охотою доклалася й Польща, яка теж зазіхала на Україну і служити якій свого часу теж відмовився Іван Степанович. Доклалися до цього й ті, про кого Мазепа свого часу казав: «Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає! Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим». І саме ці «нетямущі й «зневажені з задоволенням підхоплювали всі бреденьки та вигадки, які видумували про Мазепу його недоброзичливці чи й відверті заздрісники та вороги і для красного слівця повторювали інколи й великі письменники та поети. А писали про Мазепу багато і істориків, і письменників, і політиків, і поетів, і композиторів... Один перелік їхніх творів зайняв би цілий газетний аркуш. І багато хто із них не утримувався від тих небилиць. Навіть із відвертих його шанувальників. Наприклад, той же Володимир Сосюра, який прекрасно розумів, що Україні «хтів Мазепа від серця щирого добра... Його ж ти зрадила і степом пішла рабинею Петра». Але й він не утримався, щоб у своїй поемі «Мазепа» повторити вигадку поляка Пасека про донжуанство молодого покоєвого — тогочасний анекдот, який недоброзичливці приліпили до Івана Степановича. Цікаво, що цим погрішили й наші досить патріотичні митці, вже в наші часи і в незалежній Україні, погодившись показати саме це в кіноепопеї Г. Сенкевича «Вогнем і мечем», в якій вони знімалися, відтворивши там Мазепу в п'яній оргії з «дєвочками»... Тобто вільно чи невільно додали й свою частку багна на цю виховану, високоосвічену, високодуховну людину, на цю величну постать нашої історії! Саме це спонукало автора Петра Панянчука засудити таке бездумне тиражування тих бреденьок і сказати своє слово правди про цю величину і досить людяну людину, якій присуще було все, що присуще людині — людині, а не розпутній тварині в людській подобі, проти якої й повстав наш гетьман. Пропонуємо його два вірші. Редакція «УП» ОХ ЦІ ВЖЕ «РОЗУМНИКИ»! Написано після перегляду на TV (ICTV) соромітницької сцени з картини «Гетьман Мазепа», в якій він зображений у непристойному вигляді. Та після того, як деякі «дослідники» (як то й Т. Шевченка!), ще й зараз намагаються забруднити цю величну постать нашої історії. Знов на тебе, мій гетьмане, Кинули багнюки. Оті правнуки погані, «Хахльонків» онуки, Що не вчились так, як треба, В хулі виростали, Що то злазили на небо Й там «п`ятна» шукали. І не тільки в історії, І не тільки в мові (Яку вони користали Теж, як гуморову). А й в героях, тих, що волю, Як ти, захищали. Щоб вони для нас ніколи Та й взірцем не стали. Щоб не було з кого дітям Приклад добрий брати, Українцям — людям літнім, — Та й шапку здійняти. Мов, дивіться: «гайдамаки — Разбойніки, вори», Козаки — суціль гуляки, Ви ж — зайди — моголи. Ось і Русь — не ваша мати, І Київ — не тато, Звідки й взялись ви — не знати — У старшого брата. І та Київська держава — Не ваша держава, І та Слава — добра Слава, Теж не ваша слава. Та й гетьмани — всі погани, Зрадники гетьмани, Такі-сякі, не слов`яни, — Всі! — окрім Богдана. Гляньте хоч би й на Мазепу, Що то для «приколів» Хотів звести над цим степом Україні волю... І регочуться, Гетьмане, Ті глупці-онуки, Оті правнуки погані, Кинувши багнюки. Хтось їм, дурликам, втокмачив, Що не цар Петруха, А ти, гетьмане, пиячив В соромі по вуха. Що не цар то «всемудрєйший», На розправу скорий, «Всешутєйші, «всеп`янєйші Створював «собори». Де, одягши ризи, пили Та Бога хулили, Найгидкіші, найбрудніші Оргії творили. Де сам цар, як протодиякон, Вигукував «мати» І лягав із ким попало Привселюдно спати!.. Хто усе це перекинув На тебе, Гетьмане, І нараяв ту картину Правнукам поганим? Хто про тебе бочку меду Тим дьогтем розбавив, Щоб заляпати в неславу Твою справжню Славу?! Бо це ТИ був добре вченим, Знав різнії мови, Був звитяжним, мудрим, чемним, Гетьманом толковим. Бо це ТИ шматки країни Зібрав воєдино, Підняв просто із руїни Неньку — Україну. Бо це ТИ гукав із болем Та з великим сумом: «Об`єднайтеся, братове!» — Про це й Твоя «Дума». Про це й Твоя власна «Пісня» Про чайку-небогу, І про власну, второвану Нещастям дорогу. На якій ТИ зводив храми, Церкви та дзвіниці, На якій завжди з жінками Був як справжній лицар. То ж вони до тебе й липли, — Й ти їх не цурався, — Але ж, як той цар, до свинства Ти не опускався. То чому ж тебе, гетьмане, Знов брудом облили, Власне ті, за кого саме Ти й зійшов в могилу. Чом невдячність така чорна, Що за феномени — Чом то так старанно топчуть Власнії знамена? Чом так підло розпинають Власних ПРОМЕТЕЇВ — Чи ж Господь-Бог не карає Глупих прохіндеїв? Тих, що самі в тому блуді Рабському засіли, Запозиченим що брудом, Врешті, й засмерділи. Ой, кара Бог ті личини,- Жодну не минає, — Та карає й Україну, І нас всіх карає. ДУМА ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ (У ніч на 7 липня 1709 р. на березі р. Південний Буг — останню ніч на рідній землі) Ой, горе, горе, чайці-небозі, Що вивела чаєнята при битій дорозі. През незгоди всі пропали, Себе сами звоювали. І. Мазепа Гей, над Бугом, над козацьким — Ген аж за Інгулом, Сидів гетьман нескорений, Думав свою думу. Чом не сталось, як гадалось, Ой, чом так не сталось, Що та люта перемога Неправді дісталась. Січ козацька зруйнована, Батурин розбитий, Ріже всіх до немовляти Цар несамовитий. Горять по всій Україні Козацькі оселі, Тече кров, замість водиці, По річці Орелі. Чом же хлопці-козаченьки, Мої отамани, Чом ви враз не зрозуміли Тієї омани? Чом не стали заєдино За свою державу, Уярмили Україну Й козацькую славу. Чом мене не зрозуміли, Чом не дійшли ладу, Чом мене ви завинили, Наче б то за зраду?.. Прийде час і ось ці чайки Над Бугом, над степом, Україні правду скажуть, Ким їй був Мазепа. Що пішов він на ті кроки Не для свого чину, Що пішов, щоб люди мали Вільну Україну. Гей, ви чаєчки козацькі, Літайте над Бугом, Донесіте тую правду Про те, що минуло. Гей, ви чаєчки козацькі, На волі літайте І про мене правди слово Діткам передайте!

Автор: Петро Панянчук


© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.008
Перейти на повну версію сайту