Доки частина українців жила найактуальнішою новиною, продовжуючи відмічати шістдесятиліття свого лідера, а переважна більшість рятується від банальної спеки, в Україні визріла, на мій погляд, найактуальніша новина: про те, в чому українцям найближчим часом доведеться жити.

Нарешті повністю викристалізувалась стратегія, тактика і загальна концепція команди нового Президента. Причому викристалізувалась постфактум, оскільки навіть його прихильники в перші місяці мали визнати, що команда Януковича прийшла у владу без нічого. Щодо стратегії, то тут команда Януковича, мабуть, нікого, в тому числі й себе, не здивувала. Оскільки її стратегія, як і завжди, полягає в тому, щоб «перезимувати літо», потім осінь, зиму, весну — і так далі по колу. Бажано до 2020 року, або принаймні до нового Майдану. Відтак, цікавішим питанням є ті тактичні засоби, котрими «януковичі будуть реалізувати цю свою перевірену стратегію. Стосовно тактики треба сказати, що вона дещо змінилась порівняно з попереднім періодом. Оскільки раніше команда Януковича відпрацьовувала також просту тактику вирішення проблем свого регіону за рахунок більш широкої системи. Цебто до цього часу — України в цілому. За допомогою досить тривіальних ходів — улещування вищого начальства і подання пропозицій, від котрих неможливо відмовитися. Тому, прийшовши до влади в Україні, «януковичі в першу чергу подібні тактичні напрацювання спробували застосувати на теренах колишнього СРСР, тобто з Росією і найближчими сусідами. Проте тут, попри гучні заяви, паради і зустрічі на найвищому рівні, значних успіхів досягнуто не було. Адже навіть знижка на російський газ (якщо вона в дійсності існує) та проголошене пожвавлення економічних зв'язків не дає «професіоналам» та «технарям», за визначенням нинішнього прем'єра, можливості господарювання на території України за часів потужної кризи. Потрібний конкретний кеш, а його катма, як не викручуй бізнес й інших платників податків. Опущення планки Зіткнувшись із несподіваним для команди «донецьких» викликом, оточення Віктора Януковича мусило виробити якийсь креатив. І, в першу чергу, безперечно, за цим звернулося до розрекламованого реформатора Сергія Тігіпка. І той народив ідею — просити грошей в МВФ, як це робила і Юлія Тимошенко. Іншої ж ідеї наразі віднайдено не було. На цьому шляху апетити «донецьких» протягом останніх місяців варіюються в широких діапазонах і від бажання 70 мільярдів доларів кредитів МВФ на рік планка опустилася до 17 мільярдів за півтора-два роки. Хоча і це отримати буде надзвичайно важко — з огляду на українські реалії. Таким чином, основний тактичний хід команди нового Президента — отримати кредит від МВФ та використати його для налагодження (в своєму розумінні) економічного механізму, улещування електорату і досягнення згаданої вище стратегії. Власне кажучи, це шлях котрим йшла свого часу Аргентина і результати якого вона не здатна подолати і до сьогодні. Критики уряду Аргентини та МВФ вважають, що саме він винен в існуючому стані країни, оскільки був занадто щедрий у наданні кредитів. Міжнародний валютний фонд обтяжив Аргентину непомірною величиною зовнішнього боргу, відшкодовувати який будуть змушені майбутні покоління аргентинців. При цьому стабілізаційні кредити МВФ є не панацеєю, що забезпечує абсолютне економічне здоров'я, а лише реанімуючим засобом, котрий не дає відбутись смерті кредитованої подібним чином економіки. Після того, як Аргентина набрала понад 200 мільярдів доларів кредитів, виявилося, що віддавати їх не так вже й легко. Якщо можливо взагалі. Проте, для уряду Миколи Азарова, котрий живе сьогоднішнім днем, це не є загрозою. Через те, що завтра наступить завтра, а гроші можна отримати сьогодні. Утім, МВФ, граючи за власними правилами і будучи зацікавленим в тому, щоб гроші отримувала країна, котра, все ж, має стабільний економічний механізм, вимагає налагодження фінансової дисципліни — зменшення дефіциту бюджету, що є гарантом технічної спроможності України з обслуговування (хоча б поточного) кредитів. Як уряд Азарова, так і сам Янукович вдалися до ряду заходів, котрі мають стабілізувати якщо не сам дефіцит, то принаймні його формальні показники. Зокрема, Янукович видав указ про зменшення державного дефіциту бюджету. Це можна вважати за другий тактичний хід, оскільки подібну тактику для отримування міжнародної допомоги застосовував відомий європейський політичний діяч Ніколає Чаушеску. І попри те, що більша частина Румунії жила без електрики, опалення і багатьох соціальних благ, не кажучи вже про наявність продуктів і товарів в магазинах, формально економіка могла обслуговувати державний борг цієї країни. Проте шлях Чаушеску виявився не таким вже й простим і закінчився більш, аніж сумно. Між крапельками? Не вдасться... Відтак в тактиці проведення економічної політики режимом Януковича проглядається і аргентинський шлях, і манера ведення економічного господарства Ніколає Чаушеску. Причому не можна сказати, що Україні прийдеться пройти між Сциллою і Харибдою Аргентини та Чаушеску, тому що доведеться йти і першим, і другим шляхом, а не між ними. Тобто, перефразовуючи слова відомого політика, просковзнути між крапельками не вдасться. Частково прийдеться зачепити і ту, і іншу крапельку. Копіювання політики Аргентини з проїдання зовнішніх боргів і політики Чаушеску з затягування пасків для румунського народу є не лише сумнівними, а й деструктивними. Можна сказати, що економіка, побудована на таких засадах, є не просто слабкою, а на неї чекає дуже сумне майбутнє. Оскільки найменших натяків на те, що Україна за «януковичів» може піти іншим (не аргентинським та «чаушесківським») шляхом, наприклад, японським чи південнокорейським, просто немає. Власне кажучи, їх і не може бути, бо, як за радянські роки, так, на жаль, і за роки незалежності, всі ті структурні засади, котрі могли слугувати основою шляху динамічного інноваційного розвитку, що грунтується на індустрії знань, були не лише занедбані, а й демонтовані або банально зруйновані. Відтак лозунги про інноваційні прориви та цивілізовані правила ведення бізнесу залишаються лише пустими обіцянками. Хоча не можна сказати, що у цьому напрямку взагалі нічого не робиться. Наприклад, інший реформатор і креативник в команді Януковича — Михайло Бродський, котрий опікується проблемами малого і середнього бізнесу, запропонував кілька цікавих ініціатив, які формально відповідають умовам ведення бізнесу в цивілізованих країнах. Задля спрощення життя бізнесменам, Бродський запропонував дати можливість їм розпочинати бізнес у явочному порядку. Тобто починати бізнес не з моменту отримання реєстрації, а з часу подання заявки. Іншою новацією є можливості ведення економічних операцій без наявності печатки фірми. Це, на думку Михайла Бродського, і, мабуть, його колег з Партії регіонів має суттєво пожвавити прихід до бізнесу нових сил і відтак збільшити надходження до бюджету. Хоча Михайло Бродський як корінний киянин мав би пам'ятати анекдот часів Радянського Союзу, коли старий киянин, стоячи біля споруди НКВС і прочитавши табличку «Стороннім вхід суворо заборонено», знизує плечима і кидає репліку: «Можна подумати, що якщо тут було б написано «Ласкаво просимо», то народ просто ломився б». Попри всі гучні заяви, політичні обличчя Януковича, Азарова і команди не сприяють довірі до економічної діяльності, а дії податкової інспекції і інших правоохоронних органів ще більше підтверджують, що з приходом у бізнес мабуть доведеться почекати. Час робити висновки Таким чином, команда Януковича має в своєму арсеналі стратегію «перезимувати літо» — по суті пасивного очікування кращих часів, тактику за формулою Аргентина плюс Чаушеску, доповнену дрібними ініціативами Бродського та тактикою «закручування гайок», котру зі всіх сил стараються «впарити» народу як порядок. Це вичерпний перелік усього креативу нової влади і для його розширення нема жодних реальних підстав. Можна було б обмежитися тим, що перелік не вражає. В крайньому разі — додати, що з таким стратегічним і тактичним арсеналом навіть в некризові часи довго у владі не всидіти. Якби не одне «але». В часи жорстокої кризи в Україні (і не лише економічної) вища влада будь-якої країни з таким арсеналом неминуче стає заручницею (якщо не іграшкою) в руках зовнішніх сил. Особливо якщо ця влада схильна до компромісів в царині національної безпеки. А тепер пригадаймо прецеденти з Чорноморським Флотом, державною мовою, історією, «позаблоковістю». І робімо висновки...