Незаперечно, що соціальний розвиток сільської місцевості можливий тільки на основі добре налагодженого аграрного виробництва. Однак що є головною метою такого виробництва? Вироблення максимальної кількості продукції? Отримання максимального прибутку? Забезпечення продовольчої безпеки країни? Адже не слід забувати, що сільська місцевість це не лише «виробничий майданчик», тут живуть мільйони людей — третина населення України. А в яких умовах вони живуть і який механізм має підкріплювати та поліпшувати ці умови? У деяких селах у незадовільному стані перебувають об'єкти освіти, охорони здоров'я та культури. Наявна матеріальна база не відповідає не те що сучасним, а будь-яким цивілізованим вимогам. І це при тому, що прийнято чимало програм, направлених на поліпшення ситуації в селах. Однак без фінансового забезпечення всі ці програми не дають бажаного результату. Тому так важливо зараз віднайти потужні джерела фінансування для ефективного розвитку сільської громади. Досягти цього можна шляхом реформування земельних відносин на селі.

Земельні відносини в українському селі — це взагалі болюча тема. За останні 150 років земля багато разів змінювала свого власника. Ліквідація кріпацтва, Столипінські реформи, революція, колективізація — скільки поту, сліз та крові пролито в цей час на українських полях, скільки доль поламано! А потім, уже за нашої пам'яті: на початку 90х від державної власності до колективної, потім право приватної власності, підкріплене сертифікатом і, нарешті, земельний акт на право приватної власності та виділення ділянки в натурі.

І що ж ми маємо зараз? Сільські бюджети наполовину дотаційні, тобто половина коштів надходить з джерел, які практично не пов'язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування. Такий стан справ певною мірою суперечить одному з головних принципів місцевого самоврядування, зафіксованому в Європейській хартії про місцеве самоврядування, Конституції і законам України, а саме принципам правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Очевидним є те, що в нових соціально-політичних умовах неможливо відновити розвиток сільських територій лише за допомогою навіть радикального збільшення зовнішнього фінансування чи посиленням адміністративних зусиль. Потрібно використовувати місцеві резерви, а для цього надати більше повноважень місцевому самоврядуванню.

Звернемось до прикладу. Ще в перші роки незалежності на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району з'явився так званий «ефективний» орендар, який узяв в оренду земельні паї членів колишнього колгоспу «Жовтневі сходи». Нещодавно він продав право оренди іншій структурі, звісно, без усякого узгодження з місцевою владою та людьми — власниками земельних ділянок. Адже закон цього не вимагає! А три села сільської ради на очах мешканців потрапили в полон забуття. Занепадає раніше створена соціальна сфера, роботу мають лише близько 30 чоловік на 3 села, молодь покидає батьківські двори. А все тому, що відсутній вплив з боку органів державної влади і місцевого самоврядування на діяльність таких орендарів. Якби землі Новоселівської сільради були в управлінні місцевих депутатів, тоді б у них були справжні важелі для ефективного розвитку соціальної сфери села, відкрилася б перспектива для наповнення місцевого бюджету з метою вирішення місцевих соціальних програм. А так, біда та й годі...

А скільки існує великих агрохолдингів, які оброблюють по 100 тис. га і більше. Вони часто не враховують не тільки інтереси громад тих сільських рад, на території яких працюють, а й держави. Багато менших підприємств бояться експансії з їхнього боку, адже собівартість продукції у них нижча, і в тому числі — через зменшення трудоємкості продукції. Звучить наче гарно, а на ділі означає скорочення робочих місць і масове безробіття в селах.

Зараз можна говорити про те, що проблеми села — це не справа суб'єктів господарювання. Мовляв, вони сплачують податки, а там — і трава не рости... Хибна позиція. Про село має дбати кожен, хто в ньому живе, і хто використовує його земельні ресурси для своєї користі, проживаючи в Києві чи, навіть, за кордоном. Їм треба слугувати принципам справедливості. На жаль, не завжди так виходить. До речі, багато агропідприємств зареєстровані не за місцем своєї виробничної діяльності і сільські ради в такому випадку залишаються без «своїх кровних» бюджетних надходжень.

Розглянемо для прикладу структуру наповнення одного сільського бюджету. Три господарства на території Семенівської сільської ради Арбузинського району, які господарюють на 6000 гектарах землі, вносять до місцевого бюджету майже 90% платежів, а більше 30 підприємців, фермерів, одноосібників, які господарюють на 2000 га, — тільки 10%. У нашій області великотоварні, офіційно зареєстровані за місцем виробництва підприємства несуть загальне податкове навантаження в розмірі до 300 грн./га. В той же час одноосібники сплачують від 50 коп. до 19 грн./га. Цей дисбаланс також можна врегулювати через реорганізоване управління та розпорядження земельними ресурсами в межах сільської ради, яке стане вагомим стимулом розбудови села.

У нашій області є чимало прикладів, коли господарства всіляко підтримують село. Це, наприклад, ЗАТ «Оберіг» Арбузинського району — директор О.О.Чебан, ПСП ім. «Партизанської іскри» Первомайського району — директор В.В.Кульчицький, СТОВ ім. Мічуріна Братського району — голова правління О.В.Бачин та інші. Але це — виключно їх добра воля, поклик душі, виховання двадцятилітньої давності... Багато залежить від стосунків між сільським головою, який у даному випадку виступає в ролі «меншого брата», та господарем-орендарем.

КУРСОМ НОВОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

Розглядаючи сучасний стан землекорис-тування в Україні крізь призму зарубіжного та власного історичного досвіду, приходимо до висновку про необхідність запровадження нового механізму організації управління земельними ресурсами. Його суть полягає в передачі в управління сільським радам земельних ділянок, які отримали люди в процесі приватизації. Таким чином сільська громада матиме вплив на власників та потенційних землекористувачів і зможе, за рахунок ефективного використання землі, заощаджувати кошти для місцевого бюджету, на виконання своїх програм, які спрямовані на поліпшення сільського життя.

ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ

Ми не пропонуємо відмінити земельні реформи останніх років — нині це вже неможливо без нових потрясінь і, не дай Боже, крові. Але відступити на один крок назад та передати землі в управління сільським радам — можливо. Для цього треба на державному рівні вирішити питання про прийняття нормативно-законодавчих актів, якими буде чітко визначено функції сільських рад по управлінню земельними наділами, наданих їм згідно з актами прийому-передачі, та внести відповідні зміни та доповнення до діючих договорів оренди.

Звернемось до конкретного прикладу. В результаті місцевої земельної реформи протягом 2006-2007 років, згідно з угодами, на території Семенівської сільської ради утворилось більше 30 суб'єктів господарювання з різними земельними наділами, від 6 до 4000 гектарів. На одному полі було від 6 до 10 суб'єктів господарювання. Доводилось домовлятись, заключати угоди на основі суборенди, щоб якось об'єднати земельні ділянки в один масив для створення прийнятних умов для ефективного господарювання. Така робота проводилась на 70 полях. Більше 10 суб'єктів господарювання відмовилися обмінюватись правом оренди або, тим паче, своїми ділянками. В результаті 9 полів, на яких до цього було зручно працювати, «порвані. Господарники знають, що це таке. На Миколаївщині близько 30% угідь, або 450 тис. га обробляються одноосібниками. Залишається тільки жалкувати за полями по 100 і більше гектарів та науково обґрунтованими сівозмінами колишніх колгоспів і радгоспів. Якщо цими проблемами в наш час займуться представники сільської громади, які матимуть певні повноваження для формування земельних масивів від селян, то справа вирішиться меншими зусиллями і з певними здобутками для громади та виробництва.

Формуючи раціональні земельні масиви, сільські ради на конкурсній основі укладатимуть угоди з потенційними орендарями. Орендарі сплачують до бюджету сільської ради плату, яка складається з рентної плати, податку на землю та збору на соціально-територіальний розвиток. Рента йтиме землевласникам, податок на землю — згідно з Бюджетним кодексом, а збір на соціально-територіальний розвиток — на фінансування місцевих програм. Збір на соціально-територіальний розвиток — це частина орендної плати, яку сплачує орендар до сільської ради. Його розмір має встановлюватися сільською радою та повинен бути економічно доцільним для орендаря та територіальної громади.

Зараз орендодавці отримують 3% від вартості одного гектара земельної ділянки. Допустімо, що, в залежності від якості землі, виплати селянам будуть коливатись від 320 до 470 гривень. Якщо сільська рада в результаті, наприклад, аукціону, зможе підвищити ціну орендної плати, то різниця від цієї операції залишиться в місцевому бюджеті. В залежності від якісних показників аукціону, надбавка може коливатись від 120 до 150 грн. за гектар, а, можливо, й значно більше. Якщо ці розрахунки покласти, для прикладу, на Семенівську сільраду, то річна прибавка до бюджету перевищить 1 млн. 200 тис. грн. Погодьтесь, це суттєвий додаток для розвитку сільських соціальних програм.

Для того, щоб цей механізм запрацював, необхідно до проектів законодавчих актів, що знаходяться на розгляді Верховної Ради та якими буде скасовано мораторій на продаж землі, внести обов'язкову умову про створення філій Земельного банку. Функції філій Земельного банку мають виконувати сільські ради. Землевласник продаватиме землю за кадастровою ціною сільській раді, яка перепродаватиме її через аукціон. Маржа надходитиме в бюджет сільської ради і стане додатковим джерелом фінансування сільського бюджету. Тобто ринок землі обов'язково має бути за участю сільських рад.

ДБАТИ ПРО МАЙБУТНЄ

Земля — наша годувальниця і основа для ефективного розвитку агропродовольчого виробництва. На жаль, зараз, у більшості випадків, вона використовується тільки як засіб для швидкого збагачення, і мало хто думає про завтрашній день. Оцінка якості земель, яка використовується при передачі в оренду, проводилась 15 років тому. За цей час окремі поля виснажені до краю «престижними» для бізнесу культурами, майже припинилось відновлення родючості землі органічними добривами. Спеціалісти зазначають низьку відновлюваність родючості землі. Завадити цьому негативному процесу спроможні, знову таки, місцеві органи самоврядування, які можуть проконтролювати використання земель, адже зацікавлені в тому, щоб землі, які передані в управління сільської громади, приносили найвищий зиск. Регулятором якості може служити все той же аукціон. Положення про аукціон повинне мати силу закону. У ході аукціону в користування передається земля певної якості, і має повернутися в земельний банк не гіршою. Тут відкриваються можливості використовувати грошові нарахування на недбайливих господарів і заохочення тих, хто піклується про підвищення родючості ґрунту в інтересах громади. Таким чином сільська громада буде дбати не тільки про сьогоденні надбання, а й про майбутнє.

Ми добре розуміємо, що в наш час, коли мова йде про систему єдиної реєстрації землі, як це робиться в більшості країн Європи, коли апарат сільських рад просто не зможе виконувати ті функції, про які говорилося вище, запропонована схема управління та розпорядження земельними ресурсами виглядає, м'яко кажучи, утопічно. Але, погодьтеся, все, що в Україні робиться стосовно земельних ресурсів — справді народного багатства, все має робитися за участю та з урахуванням інтересів сільських громад.