Політична партія Народний Рух України веде свій початок від широкого демократичного громадсько-політичного руху, який було засновано ще двадцять один рік тому.

Саме 8-10 вересня 1989 року у Палаці культури Київського політехнічного інституту відбувся Установчий з'їзд Народного Руху України. Нагадаю, що тоді туди прибуло 1109 делегатів з 1120 обраних, що представляли 280-тисячну громаду рухівців. З'їзд ухвалив Декларацію про створення Народного Руху України за перебудову, програму і статут Руху, відозву «До народу України» та низку звернень, назви яких говорять самі за себе: «До всіх не українців в Україні, «Проти антисемітизму», «На підтримку прагнень кримськотатарського народу», «До українців, що проживають на території Української РСР і обрали своєю рідною мовою російську». До вироблення зовнішньополітичної частини програми Народного руху професор Володимир Василенко залучав і мене, тоді ще молодого дипломата УРСР. І я надзвичайно гордий цим фактом. Головною нашою метою було досягнення незалежності України. Програмні засади й практична діяльність від самого початку базувалися на загальнодемократичних підходах до вирішення головного питання — національного відродження українського народу у формі сучасної правової незалежної держави з конкурентною багатопартійною системою та ринковою соціальною економікою. Власне на закладених ще тоді Народним Рухом ідеях та принципах, хоча й значно спотворених виконавцями, українська держава проіснувала до сьогодні. Усі, хто був причетним до заснування й перших кроків Народного Руху, по сьогодні цим пишаються й з гордістю про це згадують. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією. Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22.01.1990), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького козацтва (7-12 вересня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. 1990 року Рух досяг значних успіхів у перших демократичних виборах в Україні, що дало змогу створити у Верховній Раді впливову фракцію «Народна рада» та забезпечити більшість у ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів та активістів мала вирішальний вплив на становлення незалежної української держави й забезпечила перемогу на референдумі 1 грудня 1991 року. Кандидат від Руху В'ячеслав Чорновіл отримав близько 20% голосів на перших президентських виборах. У 1992 році його обрано Головою Руху, а 1993-му НРУ зареєстровано як партію. На парламентських виборах 1998 року Рух став другим за впливом, отримавши 9,4 % голосів за партійним списком та створив власну фракцію у складі 48 депутатів. Фактично НРУ став невід'ємною складовою української політичної системи, і при цьому — чи не єдиною ідейною не комуністичною партією. Ідейною, у нашому випадку, означає здатною жертвувати власними партійними інтересами заради інтересів національних. 1999 року НРУ утворив політичний блок з партією «Реформи і порядок» та Конгресом українських націоналістів, який пізніше став основою та прикладом для утворення виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» — широкого об'єднання національних та демократичних сил, яке у 2002 році вперше змогло подолати комуністів на парламентських виборах. Після трагічної загибелі в автомобільній катастрофі за нез'ясованих обставин В'ячеслава Чорновола, партію очолив Геннадій Удовенко, якого 3 травня 2003 року рішенням з'їзду НРУ змінив я, Борис Тарасюк, тоді вже відставлений президентом Л. Кучмою під тиском Росії міністр закордонних справ України. Я щиро вірю, що мені вдалося гідно справлятися з роллю голови партії, спираючись на славетні традиції Руху й дотримуючись цінностей та принципів, закладених усіма засновниками Руху й моїми попередниками, насамперед, В'ячеславом Чорноволом. У 2004 році і НРУ, і звичайні рухівці брали активну участь у Помаранчевій революції. Агонізуючий режим нам погрожував, декого з рухівців навіть заарештовували, зрештою, сфальсифікував загальнонародні вибори. Особисто я брав участь у роботі народного органу захисту Конституції — Комітеті національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за громадсько-політичну ситуацію в державі під час масових протестів, став на захист суверенітету, прав і свобод людини. У 2006 році ми підтримали єднання національно-демократичних сил і виступили співзасновниками широкого виборчого блоку партій, що підтримували Президента України Віктора Ющенка. На президентських виборах 2010 року НРУ підтримував та працював на перемогу Юлії Тимошенко як єдиного кандидата від демократичних сил. Сьогодні можу сказати, що я пишаюся кожним рішенням, ухваленим та реалізованим моєю партією. І не вина Руху у тому, що наші колишні керманичі боялися втратити владу й лідерство, наші колишні соратники зраджували нас з вигодою для себе, а наші колишні партнери не говорили правду у вічі. Сьогодні ж унаслідок політичної непослідовності, партійних розколів та втрати довіри та згоди у національно-демократичному державницькому середовищі владу в державі захопили відверто антиукраїнські сили і кадри, що ведуть підривну роботу в Україні, паплюжать нашу мову й історію, на місті започаткованих, але ще не завершених реформ проводять контрреформи й антиреформи. Часом складається враження, що ми знову повернулися до стану кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття. Спостерігати це, звичайно, сумно, але складати руки теж не можна. Україна вже проходила випробування і авторитаризмом, і русифікацією, і деморалізуючим впливом політичного цинізму. Щоб подолати все це, необхідно згадати, у якій, здавалося б безнадійній, ситуації зароджувався Народний рух, які внутрішні проблеми й зовнішні перешкоди він долав на своєму шляху і яких перемог та успіхів досягав. Тому що справжній рухівець завжди вірив в Україну й не зраджував своїх цінностей. Тому що справжній рухівець ніколи не мовчав. За 21 рік через Народний Рух пройшли сотні тисяч українських патріотів. Не всі вони знайшли себе у Народному Русі та й у політиці взагалі. Підросло й змужніло нове покоління, фактично покоління української незалежності. Сьогодні настав час знову вступати в Народний Рух і діяти за принципом: НЕ БІЙСЯ! НЕ ЗРАДЖУЙ! НЕ МОВЧИ!