Як стверджує народний депутат Тарас Чорновіл, Президент уже отримав усе, чого хотів. У цьому твердженні є дві сторони, які почасти пояснюють, перед яким проваллям опинився Віктор Янукович. Бо, за логікою відповіді, йому вже нічого не потрібно, а функціонувати йому ще на посаді Президента доведеться щонайменше аж до 2015 року. Кожного дня.

От і виходить, що Україну знову стрясає новий етап розвитку (чи стагнаціі?). Стрімко відбулася консолідація влади. За мірою повноважень, Янукович отримав те, чого безуспішно прагнули здобути всі його попередники. Навіть Щербицький був залежнішим (бодай від Москви) на своїй посаді першого секретаря ЦК Компартії України, ніж Янукович. Чому він виявився таким щасливчиком? Кому він повинен завдячувати? І досі вперто циркулюють думки про те, що попередня влада доклала усіх зусиль, аби Віктор Федорович став Президентом. Симптоми захворювання Але тепер вже зрозуміло, що таке щастя може вилізти боком як для нього, так і для всієї країни. Оскільки, як зазначає ще один народний депутат Анатолій Гриценко (і не лише він), Президент отримав повну владу, але не знає, куди її діти. Ось звідки несподівано підкрався новий параліч української влади. Вона, ця влада, є реальною, її підпирає конкретна більшість. Опозиційний дух у суспільстві поки що не створює жодних серйозних суспільно-політичних перешкод і напружень. В атмосфері стоїть майже милостивий вакуум. Роби що хочеш. Навіть найнепопулярніші реформи. Здавалося б, у нинішнього Президента з`явився майже історичний шанс зробити щонайменше деякі ключові справи, які завжди заважали владі в Україні і, перш за все, перешкоджали функціонувати самому Президентові. Очевидно, найголовніша річ — це, нарешті, віддалити від політики усю українську бізнесову рать. Ніколи Янукович не зможе вивільнити себе, якщо не розірве цей отруйний для суспільства ланцюг. Президент, напевно, знає це ліпше за інших. По-перше, тому що уже відчуває на собі тягар і силу бізнесових м`язів. Але й тому, що сам він не чужий у бізнес-еліті, знає її зі середини. Йому б і карти в руки. Така генетика Придивіться, які важкі руки у Президента. Якщо вдарять, то мало поздоровиться. Тільки жах у тому, що не вдарять ці, здавалося б, могутні руки по бізнесу. І за всіх нових умов і безкінечних повноважень не бути Януковичу Давидом, який подолав Голіафа. Віктор Федорович — віруюча людина, але усі обставини, якості і властивості в ньому самому і в його оточенні не дають йому шансів піти на біблійні вчинки. Замість амбіційних цілей, перед усією його командою, включно з ним, стоїть порожнеча. Ідуть шалені битви, витрачаються нерви, гроші і час, боротьба точиться до крові навколо чого завгодно. Уже передбачають масовий перетрус уряду. Усе, аби не суть. Управлінська рать зі сліпою одностайністю ховається од головних бід держави. Що робить ця уже повністю консолідована влада для того, щоб, нарешті, створити в країні незалежну судову систему? Нинішня опозиція, звісно, буде кричати на весь голос, що цій владі не потрібен незалежний суд. Але справа, напевно, не в цьому. Оскільки сама опозиція, перебуваючи ще недавно при владі, робила усе що завгодно, аби незалежного суду в Україні не було. І нема. Це очевидна заслуга усіх українських влад без винятку. Можливо, незалежного суду категорично не потребує жодна влада в Україні? Можливо, у кожної влади в Україні сьогодні і завтра, як і в усіх попередніх влад, є генетичний страх перед реформами?