Життя прожити — не поле перейти, — говорить одвічна народна мудрість. А якщо це поле не полога нива, а вкрита байраками кількох епох поверхня, то й перехід по ньому буде не простим.

На перший погляд, поколінню, що народилося після Великої Вітчизняної війни, судилася легка доля. Але це лише на перший погляд. Кожна доба висуває перед будь-якою особистістю певні вимоги, і від того, чи здатна вона відповідати цим вимогам, залежить доля людини.

Призначення першим проректором Миколаївського державного аграрного університету стало заслуженим визнанням найкращих професійних якостей Дмитра Володимировича — відповідальності, мудрості, щирості, уважності, справедливості, наполегливості, дисциплінованості, вимогливості, працелюбності, доброзичливості, людяності, які він проніс на різних посадах.

Доля Дмитра Володимировича Бабенка тісно переплелася з Півднем України, з містом Миколаєвом і Миколаївським державним аграрним університетом.

Без зайвого галасу й порожніх балачок він з усією притаманною йому енергією, непересічними здібностями й хистом душі сприяв становленню і налагодженню роботи Миколаївського державного аграрного університету.

Краса України Поділля!.. Козацький край...

Не один десяток поколінь пишається вихідцями з живописної, неповторної Вінниччини, які знані й до сьогодні своїми здобутками у літературі, культурі, медицині, освіті й науці. Це й Михайло Коцюбинський, Микола Леонтович, Микола Пирогов, Михайло Стельмах, Василь Стус, Петро Чайковський, які зробили неоціненний внесок у вітчизняну історію.

Народився Дмитро Володимирович 7 листопада 1950 року на Поділлі в родині службовця. Закінчивши у 1965-му з відзнакою Озерянську восьмирічну школу, Дмитро вступає до Немирівського будівельного технікуму, після закінчення якого здобуває спеціальність техніка-будівельника та направляється до Житомирської області на роботу майстром пересувної механізованої колони № 5 тресту «Житомирсільбуд».

Спеціальність будівельника в ті часи була вкрай необхідною. Країна поступово заліковувала рани, нанесені страшною війною. Відбудовувалися заводи, фабрики, житловий фонд. Проте робочих рук не вистачало. Країна потребувала великої кількості будівельних професій. Тому вибір спеціальності будівельника Дмитром Бабенком був не випадковим, а цілком свідомим вчинком зрілої особистості.

У травні 1969 року Дмитра призивають на службу до лав Радянської Армії. Служив у навчальному підрозділі військової частини в Шепетівці Хмельницької області. З честю виконавши свій громадянській обов'язок, Дмитро Бабенко звільняється у запас старшим сержантом, одержавши державну нагороду — медаль «За військову доблесть», якою його відзначено 1970 року.

Ще будучи солдатом Радянської Армії молодий та енергійний Дмитро встигав заочно навчатися на підготовчих курсах для вступу до інституту. Тоді ще не був упевнений у виборі вищого навчального закладу, проте з вибором спеціальності — будівельної — чітко визначився.

Після успішного завершення навчання на підготовчих курсах обирає Миколаївську філію Одеського інженерно-будівельного інституту, з яким пов'язав свій подальший шлях — науковця, методиста, управлінця, педагога, керівника і просто мудрого порадника для студентів, молодих і вже досвідчених викладачів.

Як згадує сам Дмитро Володимирович, студентські роки — найщасливіші роки в житті кожної молодої людини. Адже це роки, сповнені пошуком, натхненням, самовідданою працею.

Ще під час навчання у Миколаївській філії Одеського інженерно-будівельного інституту студент Бабенко мав хист організатора, керівника. Вже тоді пізнавав життя інституту зсередини, обіймаючи посаду студентського декана, що тоді був найвищим органом студентського самоврядування.

Почесною вважає й до сьогодні участь у комсомолі, якому, за його висловом, віддавались і вірили. Напевно, це було правильно, тому що багато добрих і корисних справ було за комсомолом.

Особливою була роль студентських будівельних загонів, беручи участь в яких побував і у Казахстані, і на Сахаліні, і в Тюмені. Багато корисних справ під умілим керівництвом комісара (командира) студентських будівельних загонів Бабенка на рахунку тодішньої студентської молоді. За це молодого Дмитра 1974 року було нагороджено медаллю «За трудову доблесть».

Окрім того, для тодішнього студентства участь у студентських будівельних загонах була досить вагомою матеріальною підтримкою. Бо розраховувати доводилося лише на свою підвищену стипендію (60 крб.!). Родина, на жаль, не могла підтримати сина, тому що батько помер рано — у 50 років, коли Дмитро навчався на 4-му курсі, а мати залишилася сама, тому Дмитро Бабенко піклувався і про неї. Йому доводилося підробляти ночами, розвантажуючи залізничні вагони на станції.

- Важко було, — розповідає Дмитро Володимирович, згадуючи свої студентські роки, — але ж як цікаво! Всього досягали самостійно. І це — найголовніше!

Робота не заважала студенту Дмитрові займатися наукою. Над кандидатською дисертацією почав працювати ще з другого курсу, пов'язавши обрану тему із профілем інституту, а саме: міцністю залізобетонних конструкцій. До наукової роботи ставився відповідально, тому вже на третьому курсі мав чимало наукових статей.

Після закінчення Одеського інженерно-будівельного інституту Дмитро Володимирович отримав розподілення на виробництво, але рішення державної екзаменаційної комісії було одноголосним — рекомендувати до вступу до аспірантури.

Вступив до аспірантури на кафедру будівельної механіки Одеського інженерно-будівельного інституту. Із гордістю згадує Дмитро Володимирович свого наукового керівника, доктора технічних наук, професора Ігоря Євгеновича Прокоповича, що завжди надавав слушні поради при написанні кандидатської дисертації, тема якої була пов'язана із секцією економічної взаємодопомоги. Подовження енергійності залізобетонних стрижнів з високими відсотками омивання при досить високих рівнях навантаження, що давали відповідний економічний ефект, — це доволі складна тема дисертаційного дослідження, над яким Дмитро Володимирович працював лише 4 роки й 1981 року успішно захистив та отримав підтвердження ВАК на присвоєння наукового ступеня кандидата технічних наук.

Після захисту кандидатської дисертації Дмитро Володимирович працює у Миколаївській філії Одеського інженерно-будівельного інституту.

За цей час обіймав такі посади: асистента кафедри вищої математики та механіки, старшого викладача, доцента кафедри вищої математики та механіки, заступника директора з навчальної роботи, доцента, завідувача кафедри загальнотехнічних дисциплін з одночасним виконанням обов'язків заступника директора з навчальної роботи, проректора з навчальної роботи, а з 2001 року — першого проректора тоді Миколаївської державної аграрної академії.

Найбільшою цінністю для Дмитра Володимировича є сім'я, якій, на жаль, може приділити дуже мало часу. Але знає, що завжди може розраховувати на підтримку дружини та сина.

Він згадує: «Коли пройшов попередній захист кандидатської дисертації, я запропонував руку і серце Лідії Миколаївні, студентці Вінницького медичного інституту. А у 1979 році — аспірантура закінчилася, і ми одружилися й жили в гуртожитку по вулиці Карпенка, 36. За два роки народився син Микола. З часом за розподілом я потрапив до Миколаєва, і держава дала нашій родині квартиру (усе своє життя до 1983 року я жив у гуртожитках). Я дуже люблю свою родину й пишаюся сином Миколою, який достроково захистив кандидатську дисертацію й працює в банківській системі.

Сьогодні за плечима Дмитра Володимировича — 34 роки роботи у рідній альма-матер. Він уміло організовує і керує найголовнішими підрозділами університету — навчальним відділом та приймальною комісією.

Згуртувати колектив професіоналів, забезпечити якісне виконання роботи, спланувати, організувати, скоординувати діяльність усіх учасників навчального процесу університету — справа, яка під силу не кожному. І Дмитро Володимирович Бабенко знає про це, як ніхто інший, вже упродовж дев'яти років.

Упродовж останніх років відповідно до вимог Болонської декларації суттєво змінено навчальні плани і програми, що передбачають більш ґрунтовне вивчення дисциплін, які відповідають академічній освіті, запроваджено до навчального процесу кредитно-модульну систему вивчення дисциплін, рейтингову систему оцінювання знань, комп'ютерні технології, систему дистанційної освіти тощо.

Розроблено й упроваджено систему безперервної багатоступеневої освіти. Ректорат, вчена рада університету постійно працюють над удосконаленням зіставлення фундаментальних, гуманітарних та спеціальних дисциплін у підготовці фахівців. Безпосередньо цю роботу покладено на методичну раду університету, яку також очолює Дмитро Володимирович.

У його підпорядкуванні як голови методичної комісії університету — навчально-методичні комісії факультетів, діяльність яких забезпечує формування системності знань, умінь та навичок відповідно до державних стандартів і вимог кваліфікаційних характеристик.

Основним напрямом роботи методичної ради є покращення методичного забезпечення навчального процесу, адже це — важлива складова якості навчального процесу. Незмінним питанням, що розглядається методичною радою, залишається впровадження нових інтенсивних технологій організації навчально-виховного процесу. Це спочатку була структурно-модульна, потім — кредитно-модульна і сьогодні — європейська кредитно-трансферна система, яка має багато переваг і цікавих моментів, які застосовуються у навчальному процесі.

На високому організаційно-методичному рівні здійснюється практичне навчання студентів. Воно реалізується через лабораторно-практичні заняття, навчальні та виробничі практики.

В університеті постійно розширюються можливості студентів усіх факультетів стажуватися за кордоном. Працюючи на підприємствах аграрного профілю з найсучаснішими високими технологіями виробництва, кожен із них має нагоду закріпити здобуті знання на практиці, запозичити досвід роботи передових підприємств зарубіжжя. Протягом останніх років налагоджено тісне співробітництво з провідними науково-освітніми установами та підприємствами у Великій Британії, Данії, Німеччині, Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Північній Ірландії, Голландії, інших країнах. Щороку університет направляє за кордон на практику та стажування понад 350 найкращих студентів.

Член-кореспондент Академії наук технологічної кібернетики України, кандидат технічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України Дмитро Володимирович Бабенко — знана та шанована людина не лише в Україні, а й далеко за її межами.

За сумлінну, плідну працю, досягнення значних успіхів у науковій діяльності, у підготовці й вихованні висококваліфікованих спеціалістів для агропромислового комплексу Дмитра Володимировича Бабенка нагороджено нагрудним знаком «Відмінник аграрної освіти України» ІІ, ІІІ ступенів, нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «Петро Могила», нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення», нагрудним знаком «Лідер освіти», трудовою відзнакою Міністерства аграрної політики України «Знак Пошани», почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства агропромислового комплексу, грамотами Миколаївської обласної державної адміністрації, Управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, Головного управління сільського господарства і продовольства Миколаївської обласної державної адміністрації, визнано переможцем конкурсу «Кращий педагогічний працівник» у номінації «Вища школа».

Дмитро Володимирович Бабенко — має 7 авторських свідоцтв, автор більш ніж 220 наукових та методичних статей, лабораторних практикумів з курсу «Механіка матеріалів і конструкцій», монографій, практикумів з курсу «Взаємозамінність, стандартизація та технічні вимірювання».

Бажаємо Вам міцного здоров'я, миру, добра, злагоди та благополуччя Вам і Вашим рідним!

За дорученням колективу Миколаївського державного аграрного університету проректор з науково-педагогічної та виховної роботи