Директор державного підприємства «Племрепродуктор «Степове», депутат обласної ради Володимир Погорєлов зустрів нас минулої суботи не в конторі, а просто неба. Тут, під променями не по-листопадовому теплого та яскравого сонечка, й розповів про сьогоденність ввіреного йому підприємства, побідкався на наявні проблеми та негаразди, окреслив перспективи подальшого розвитку. Либонь, невипадково Володимир Григорович не запросив нас до холодної тиші свого кабінету. Адже все своє життя Погорєлов перебуває на видноті, серед людей. Від них нічого і ніколи не приховує, більше того — при першій-ліпшій нагоді радиться з колективом, прислуховуючись до думки спеціалістів з того чи іншого напрямку. Напевно, й сила сьогоднішнього Степового — насамперед у згуртованості та колективізмі. Про велич постаті керівника вже не кажу: саме життя дало належну оцінку діянням Володимира Григоровича, й численні нагороди на лацканах його святкового піджака, включаючи, звісно, відзнаки Героя Соціалістичної Праці, — то лише мала частка подяки за величезні заслуги Погорєлова перед місцевою громадою, районом, областю, країною.

- Рік не дуже вдалий, — хитрувато, по-погорєловськи, примружившись, розпочинає свою розповідь Володимир Григорович, — бо коли було потрібно тепло, йшли дощі, і навпаки. Тож за таких украй несприятливих погодних умов цього сільськогосподарського сезону не добрали десь третину врожаю до звичних показників. Так, якщо раніше збирали на круг по 35-40 центнерів зерна, то нині — не більше 25-ти...

Та найбільше досвідченого аграрія бентежать не вибрики небесної канцелярії (і де вона, клята, знаходиться?!), а нестабільність на ринку сільськогосподарської продукції.

- Ніхто в Україні не знає, — продовжує директор державного підприємства, — чого і скільки потрібно сіяти. На рапс ціна то скокне до захмарних висот, то впаде нижче «плінтуса». Те ж саме і з іншими напрямками. Бува, ціна на зерно зростає, а на м'ясо падає. Раптом свинина дорожчає, натомість збіжжя зненацька дешевшає. То хіба ж можна нормально хазяйнувати за таких умов?..

Володимир Погорєлов достеменно знає, про що говорить. За часів планової радянської економіки місцевий радгосп, яким він керував, славився своїми ужинками, поготів — успіхами у тваринництві, далеко за межами Миколаївщини. Нині масштаби не ті, і все ж. Дві з половиною тисячі голів великої рогатої худоби та п'ять тисяч свиней — небагато в цілій країні знайдеться подібних підприємств. Ще в обробітку чимало земельки, тільки під зерновими цього року було три тисячі гектарів. А головне — ДП «Племрепродуктор «Степове» дає стабільну роботу та гідний заробіток близько півтисячі працівників. Причому люди мають не лише зарплатню, а й чималий соціальний пакет — у вигляді двох чудових будинків культури, великого спорткомплексу, Будинку побуту, готелю. Постійну допомогу з боку базового господарства повсякдень відчувають дві школи, дитячі садки, лікарня, футбольна команда.

Лише щороку на потреби «соціалки» виділяється ні багато ні мало — один мільйон 200 тисяч гривень. Причому, ця цифра не меншає навіть попри несприятливу економічну ситуацію.

Відчуваючи таку турботу про себе, степівчани розуміють, що й надалі варто триматися гуртом. Якщо ще декілька років тому чулися голоси про необхідність розпаювання земель державного підприємства, то наразі такі розмови практично вщухли. Адже селяни на прикладі сусідів добре бачать, до яких бід може призвести «ефективний власник».

Тож невипадково, коли майже всюди худобу вирізали «під корінь», у Степовому тваринництво зберегли, незважаючи на те, що воно є економічно збитковим.

- І на те є чотири вагомі причини, — зауважує Володимир Погорєлов. — По-перше, тваринницька галузь протягом усього року забезпечує нам обігові кошти, «живу» копійчину. По-друге, це зайнятість людей, на фермах і свинокомплексах у нас працює зо дві сотні працівників. По-третє, м'ясо, що ми його виробляємо, натуральне і споживне, а це — продовольча і, якщо хочете, навіть генофондова безпека держави. І, насамкінець, тваринницькі комплекси забезпечують нам якісні органічні добрива.

...Цієї гарної осінньої днини ми не могли не завітати на передзимове поле. У Степовому якраз закінчувалася оранка тих земель, де перед тим тільки-но зібрали кукурудзу. Як пояснив головний агроном Володимир Дикий, щодня механізатори обробляють по 100-120 гектарів. Мають закінчити роботи за лічені дні.

Край поля зустрічаємо начальника мехзагону «Зеленогайський» Сергія Бородіна, хліборобів Володимира Стаховича, Дмитра Форова, Олександра Кривороженка, Миколу Назаренка. Механізатори у доброму гуморі, ще б пак: навіть зараз, при належному ставленні до справи, можна заробити 150 — 200 гривень на день. У гарячу ж жнивну пору хлопці принесли в свої родини по 10-15 тисяч гривень.

Маємо розмову й з одним із кращих хлібодарів Степового — Іваном Дорошем. Ось уже 23 роки Іван Іванович незмінно працює в одному і тому ж господарстві. В підпорядкуванні досвідченого механізатора одразу три агрегати — трактори «Кіровець 701», МТЗ-80 і комбайн «Топлайнер». Попри поважний вік, уся техніка завдяки сумлінному догляду — у відмінному стані. Навіть «Кіровець», якому... 35 років. Цього року Іван Дорош намолотив 3 тисячі тонн зерна, а на тракторах сумарно обробив 4,5 тисячі гектарів. Отакої! За ці всі звитяги механізатор-передовик представлений до звання «Кращий механізатор Миколаївщини», нагорода знайде свого героя на День працівників сільського господарства України. А самого Івана Івановича тішить не стільки цей факт, скільки те, що до нелегкої селянської праці залучилися його сини Іван і Леонід, котрі щоліта допомагають батькові у жнивних клопотах. А це означає: хліборобському роду нема переводу!

Тим часом рушимо далі. Бригадир ферми дійного стада Іван Малюк розповідає, що задля утримання худоби вже підготовлено 6 тисяч тонн силосу та 170 тонн сіна, солома ж лишилася ще з минулого року. А головне багатство, звісно, — це люди. Сумлінно та наполегливо трудяться над виконанням намічених завдань оператор з відгодівлі тварин Марія Саргсян, доярки Світлана Бекель і Катерина Скрипарчук, механізатори Олександр Фірінець та Олександр Говоренко. В середньому мають від однієї корівки 4200 літрів молока, котре здають на переробні підприємства, в основному — на «Лакталіс». Нещодавно, як з гордістю повідомив нам Іван Малюк, побудували молокопровід в одному з корівників. Мають також у планах збільшити дійне стадо на 200 голів.

А от бригадир свинокомплексу Віктор Даншанін, на відміну від свого колеги, — більш заклопотаний. Це й не дивно, з огляду на збитковість утримання п'ятачкових. Охочих придбати племінних свинок — обмаль, і здебільшого це не великі господарства, а фермери. Дешева, але неякісна свинина, що заполонила український ринок, не дає змоги зітхнути на повні груди. Що вже казати про сумнівні, але в красивих обгортках ковбаси у супермаркетах, що виробляються з бозна-чого! Степівська ковбаска, якою мене частують, хоч і виглядає нечепурно, проте відмінної якості, бо виготовлена з натурального, якісного м'ясця. На жаль, держава нині не вельми прислуховується до думки таких, як Погорєлов, і тому на плановій нараді з тваринниками Володимир Григорович гірко зауважує: надіятися треба не на когось, а тільки на себе, на власні сили.

І все ж степівчани оптимісти. Відчувається це і по зустрічах на виробничих ділянках, і по веселій зграйці вертких хлопчаків та дівчаток, що юрмиться на спортивному майданчику. Радують око й ошатні, з обов'язковими квітниками біля обійсть, будівлі тутешніх мешканців, чисті заасфальтовані вулиці. Я ж, залишаючи осіннє Степове, зупиняюсь біля сільської крамниці, аби придбати паляницю запашного степівського хліба. Хліба, що увібрав у себе щирість та гостинність трудівників, які вложили в його виробництво не лише свою працю, а й частку власної душі.