Добрий день, шановна редакція газети!

«Рідне Прибужжя» — найрідніша мені газета з усіх обласних газет, бо читаю її майже півтора десятка років.

Колись уперше передплатив її мій чоловік Петро, і відтоді газета стала для мене майже часточкою життя.

Нині я одинока вдова, пенсіонерка, і дуже тяжко переношу свою одинокість. Усе своє свідоме життя я багато працювала, є ветераном війни і праці, людиною, яка до останньої краплинки своїх сил віддавала себе дітям. Тривалий час я працювала у профтехучилищі, а коли пішла на пенсію, займалася громадською діяльністю, зорганізувавши діток — напівсиріт та сиріт (що знаходяться під опікою дідусів-бабусь) — у дитячий самодіяльний ансамбль Євшан-зілля».

Більше десяти років здібні до пісні та танцю дітки приходили до мене у двір, де за репетиціями і концертами змістовно проводили своє дозвілля. Нині у багатьох із них уже є свої родини. Я досі цікавлюся їх життям, і радіє серце, що зерна виховання добротою і любов'ю дали свої сходи: мої вихованці стали порядними людьми.

Мені дуже подобається, що на сторінках вашої газети завжди знаходиться місце для людяності, чуйності, кращих загальнолюдських рис. Це ті почуття, які в усі часи є головною оздобою душі людини.

З віком, з роками змінюються цінності. І на перший план постає зовсім не матеріальне: цінується внутрішнє багатство, багатство нашої душі.

Зазначити про це мені хотілося б невипадково. Нещодавно я пережила великий клопіт. Однак ті особисті неприємності насправді у серці залишили світлі приємні спогади.

Мешкаю я у Варварівці у приватному будинку. Якось напередодні вихідних сильний вітер наробив людям багато шкоди. У тому числі це ж стосувалося і мого подвір'я: на стовпі біля моїх воріт вітер розірвав електричні проводи. Мені важко описати словами весь жах, який я тоді пережила, чекаючи у темряві ранку. Уявіть собі картину: розірвана електромережа повисла над двором так, що й на веранду без остраху не ступиш.

У такій ситуації я опинилася вперше, тому не знала до кого звертатися по допомогу. Навмання телефонувала у різні інстанції, пояснюючи свою проблему та прохаючи номер телефону, за яким надійде порятунок.

І врешті таки натрапила на добру людину, яка підказала номер телефону диспетчера філіалу обленерго при Миколаївському районі.

Телефоную і туди, але я за весь час уже так знервувалася та розчулилась, що замість того, щоб розповісти про суть справи, почала по телефону сильно плакати. Мій виклик прийняв диспетчер О.Ф. Білосвіт і одразу ж заспокоїв, що все буде добре, аби лиш я свою адресу назвала.

Буквально через півгодини (незважаючи на те, що це була неділя) на нашу вулицю приїхала «аварійка» з бригадою молодих електриків у складі Сергія Оневежи, Євгенія Раковця, Сергія Чістова і водія Дмитра Вознюка.

Молоді люди одразу ж узялися виправляти аварійну ситуацію. Як виявилося, це вимагало багато роботи. При тому непростої, яка проводиться на висоті та пов'язана з дротами і струмом. Загалом, близько трьох годин бригада усувала цю поломку, і поки не перевірили справність світла в усіх енергоносіях мого будинку, не покинули місце виїзду.

Я була дуже зворушена їх ставленням до своїх обов'язків. Робота практично горіла в їх руках, усе грамотно, професійно, до ладу.

Крім того, хлопці здалися мені дуже людяними і ввічливими. У них для мене напоготові було і добре слово, вони знали, як заспокоїти літню людину, завірити, що через подібну ситуацію у житті зовсім не потрібно горювати...

І я подумала, що зроблю правильно, якщо віддячу їм грішми (тим більше, що якраз напередодні отримала вже пенсію). Подумала і так і хотіла від чистого серця вдіяти. Але ще більше була ошелешена.

- Ви що, бабусю, вигадуєте? Не смійте про таке і думати! Це наша робота. Ми ніяких «узяток» не беремо! — відповів один із них і запхав мій кулак з купюрою назад до моєї кишені. — Ви краще за ці гроші купіть собі новий кабель у літню кухню, бо його вже час поміняти... Приїдемо наступного разу спеціально, щоб у вашому дворі був повний порядок.

Я знову мало не розплакалася, настоювала, що без віддяки їх не відпущу з двору, але хлопці стояли на своєму. Вони переконували мене, мовляв, найбільша віддяка для них, це коли їх проведена робота буде якісно служити клієнту. Словом, ніякої платні у мене так і не взяли.

Я приємно вражена і дуже зворушена таким ставленням наших електриків до своєї справи, а тому вирішила написати про це до газети.

Від щирого серця я висловлюю вдячність бригаді електриків філіалу обленерго при Миколаївському районі у складі Сергія Оневежи, Євгенія Раковця, Сергія Чістова і водія Дмитра Вознюка, а також їх начальнику Ігорю Олександровичу Пигичко за їх сумлінне і порядне ставлення до обслуговування населення.

Нехай у вас, дорогі мої рятівники, на роботі та вдома все буде добре, нехай удень і вночі береже вас Божа Матір-заступниця наша. Спасибі вам, діти, за вашу чисту совість і «честь мундира», те, з яким достоїнством ви цінуєте своє робоче місце.