Після довгої осінньої підготовки природа розпочала свій зимовий наступ. У полоні снігу опинилася Європа, яка багато десятиліть уважалася оплотом кліматичної стабільності. Якщо для більшості територій України відсутність снігу наприкінці листопада аномалія, то його присутність на європейських теренах — явище досить незвичне. Постійні природні катаклізми у світі показують, що людина досить далеко зайшла у втручанні у природні процеси, і їх наслідки важко передбачити. Як і складно передбачити перспективи нинішньої влади в Україні, яка намагається експериментувати із законодавчим полем країни на користь декількох олігархічних родин. Напередодні 19-ї річниці підтвердження «Акта про державну незалежність України» мало хто переймається підсумками розвитку нашої країни як незалежної держави. Маючи шостий у світі потенціал, за даними Дойчебанку на початок дев'яностих, влада за ці роки привела країну у розряд країн третього світу, і поки що перспективи досить туманні.

Не підтримавши на виборах 1991 року кандидатуру від Народного Руху України В'ячеслава Чорновола на посаду Президента країни, суспільство віддало перевагу колишньому першому секретарю Леоніду Кравчуку та його комуністичній команді, що залишається у владі і нині. Так Україна не підтримала шлях, яким пішли країни Балтії та Польщі, а звернула на манівці цивілізаційного розвитку, все більше віддаляючись від розвинених країн і все більше скочуючись до традицій раннього дикого капіталізму, де відсутнє право і діє принцип сильного. Від колишніх соціальних стандартів розвиненого соціалізму залишились лише декларації, а колишня партійна еліта, переплівшись із злочинним світом, стала захоплювати майно, нажите кров'ю і потом мільйонів українців. Громадяни отримали право спостерігати за процесом, маючи декларовані соціальні гарантії та можливість працювати за копійки. Вони могли ще виїхати за кордон, покинувши близьких та родини, а ті, хто перебував у владній вертикалі в цей час, за копійки скупляли заводи, пароплави, розорюючи країну і привівши її у безвихідь і тупик цивілізаційного розвитку. Україна нині перша у світі за кількістю курців, за кількістю самогубств, за рівнем поширення епідемії ВІЛ/СНІД та кількістю дипломів про економічну освіту. До нинішнього стану держави доклали зусиль представники більшості політичних сил, уряди та президенти країни. Влада, широко використовуючи принцип: розділяй і владарюй, постійно відволікає увагу суспільства на проблеми, що є важливими, але безпечними для неї. Складається враження, що в країні постійно перебуває неукраїнська влада, яка, ігноруючи вимоги та потреби суспільства, розбудовує лише власні статки, незважаючи на кольори партійних прапорів. Терпець увірвався на помаранчевому Майдані, коли мільйони українців вийшли, щоб захистити право на вибір і перемогти. Але ті, хто прийшли на зміну команді Кучми, не змогли виправдати довіри громадян, а лише до кінця зруйнували віру у справедливість. Команда регіоналів наобіцяла під час виборчої кампанії «сім мішків вовни» своїм прихильникам, але це було лише звичною виборчою риторикою, а дії стали холодним душем для всіх українців, бо від солодких обіцянок не залишилося й сліду. Поруйнована за багато років економіка і знищене сільське господарство потребують реформ, як і інші сфери, але для їх проведення немає довіри у суспільства. Зумівши за мовчазної згоди суспільства сконцентрувати владу, регіонали наштовхнулись на супротив тих, за чий рахунок вони намагаються розв'язати проблеми країни. Більшість громадян готові сприйняти їх і затягнути паски, але коли ми бачимо єзуїтський підхід до вирішення даної проблеми, виникає громадянський протест. На жаль, поки що громадяни діють роздрібнено і лише тоді, коли це зачіпає їх інтереси. Так, окремо на акції протесту вийшли студенти, які виявили свій супротив против запровадження платних послуг у давно вже не безкоштовній освіті. Проти прийняття Податкового кодексу повстали дрібні підприємці, які першими попадуть під прес експропріації нажитого, як кажуть, багаторічною непосильною працею. Хоч у цьому ж бізнесі не все однозначно, але бажання влади налаштувати бідних проти багатих — не найкращий шлях у розв'язанні даної проблеми. Нині ні для кого не є таємницею схеми несплати та ухиляння від податків, особливо крупним бізнесом, і побори, що існують у країні. Підтвердження тому — постійні арешти чиновників найвищого рівня, а також місце країни у світі. За рівнем корумпованості ми на 118 місці із 180 країн, на 128 — за рівнем сприятливості ведення бізнесу і на 103 місці — за рівнем економічної свободи. Україна, отримавши у 1991 році незалежність та підтримку громадян у 92% на референдумі, не змогла зреалізувати свій ні економічний, ні інтелектуальний потенціал, бо протягом багатьох років у владі перебувають ті, хто мало дбають про країну та її громадян. Принцип — після нас хоч потоп, засів у мізках багатьох, хто мав би працювати на країну та дбати про її майбутнє. Країна за роки незалежності втратила не одну можливість піти демократичним шляхом та збудувати соціально орієнтовану економіку, направлену на потреби громадян, а не на обслуговування кучки олігархів-буржуїв. На жаль, найгірші тенденції олігархічного майбутнього зростають, але одночасно пробуджується опір суспільства, яке потроху просипається від розчарувань і апатії і все більше і більше розуміє, що сподівання на доброго царя вже вкотре не виправдалися і необхідно змінювати не лише царя, але й систему відношення влада — громадяни. Лише тоді України зможе відновити статус перспективної країни.