Камо грядеши, Україно? В. Чорновіл, 1995 рік В кінці грудня ц.р. (24.12.) мало би виповнитися сімдесят три роки неперевершеному лідерові Народного Руху та всієї України — реальному претендентові на посаду першого президента держави — В'ячеславу Максимовичу Чорноволу — людині, яка перша, немов передбачаючи сьогоднішній розвиток подій, ще 1995 року забила тривогу, написавши «Камо грядеши, Україно?».

До речі, саме «Камо грядеши...» — прошу коректорів не виправляти. А пізніше не раз і не два закликав об'єднатися демократів, як то у своїй промові 22 січня 1998 року, яку він так і назвав, видрукувавши в газеті «Час» № 4 — 1998 р. «Уроки УНР: об'єднаємося — переможемо!». Так ось, саме цій людині в кінці грудня мало б виповнитися всього 73 роки! І напевне виповнилося б! Якби... Тут, ви знаєте, хочеться згадати і шевченківське: «Якби-то, — думаю, — якби не похилилися раби» та «якби ми вчились так, як треба». Бо ті розумні слова і розумні заклики, як не дивно, не тільки не почули, але й проігнорували наші щонайперше демократи. Мало того, все-таки об'єдналися, але для того, щоб В'ячеслава Максимовича гуртом, у тому числі й так званими рухівцями, яких він поіменно назвав у своїй останній статті «Спроба розколу Руху. Причини. Виконавці. Замовники», разом з іншими нерозумно амбітними демократами — щоб його усім скопом загнати туди, де хтось завбачливо поперек дороги поставив КамАЗ з причепом. Хто поставив — сьогодні не важко здогадатися і без офіційних висновків нашої Феміди, у якої очі зав'язані настільки, що вона в тій, навмисне облаштованій аварії, не побачила багато досить суттєвих речей, а з розслідуванням «тягнула» так довго, аж поки не «повмирали» не просто свідки, а й дійові особи того злочину. До речі, й сам Чорновіл у тій же статті недвозначно записав, — щоправда, на той час лише про те цькування та розкол Руху, — «а замовників слід шукати навіть за межами України». За якими межами — теж не важко здогадатися. Хоча деякі «розумники» й намагаються кивати чи то на проклятих американців, чи й на євреїв. Десь так, неначе б то всі біди у нас від них. Хоча й не вони нам час від часу перекривають газовий кран, не вони піднімають ціну за нього до захмарних висот, не вони претендують на Севастополь та Крим, не вони захоплюють наші маяки та підло розбудовують дамбу до острівця Тузли... та ще знаходять отих виконавців! Тому тут ламати голову не треба. А просто пригадати вислів одного із творців індійської незалежності, який сказав, що відродженню державності активно заважає еліта і та чиновницька рать, що була вихована, викувана в горнилі колишньої імперії. А в нашому випадку імперії, яка на відміну від тієї, що гнітила Індію, ще й до сьогодні продовжує претендувати на Україну. А тому той КамАЗ був поставлений не просто на дорозі, по якій їхав Чорновіл, а на шляху до нашої незалежності. Шкода, що цього й до цих пір не второпали ті, хто свого часу так старанно розвалював таку потенційно могутню силу, як Народний Рух. А заодно й виголошували анафему не тільки єдиному безперечному лідерові, але й... державі! Цікаво, що це підкреслив у тій статті і сам В'ячеслав Максимович. «Стимули їхніх дій (кожного з них) мені відомі, але не можу збагнути: чому вони не бояться наслідків того, що чинять? Адже вони знищують не тільки Чорновола, навіть не тільки Рух, вони знищують українську державотворчу ідею!». Тобто вони знищують саму українську державність! І що вони, фактично, топлять той корабель, на якому й пливуть! Ви думаєте, що вони це усвідомили та схаменулися? А хоч би після того, як така потужна сила, як Народний Рух, була роздерта на шматки? Чи, може, після того, як був знищений такий рейтинговий, такий потужний демократичний лідер, якого хитруни, як той Лавринович, звинувачували в узурпації влади, вимагаючи демократизації аж до того, «щоб рішення більшості (з'їзду) не були обов'язковими для меншості? До речі, цей борець за демократизацію пізніше очутився аж у надто «демократичній» Партії регіонів, де навіть помах руки Чечетова диктує всім, навіть без рішення з'їзду, як голосувати у Верховній Раді. Та то — Бог з ним! Але ж не схаменулися й ті люди, яких аж ніяк не можна запідозрити в непатріотизмі! Навіть не схаменулися й після того, як їхні імена, як героїв того «буцькання лобами» та винахідливих «творців всіляких каендеесів з чітко антирухівською спрямованістю» (слова Чорновола), були опубліковані в тій останній статті Чорновола! Ви тільки вчитайтеся, які імена! Володимир Черняк, В'ячеслав Кириленко, Іван Заєць, Юрій Костенко, Іван Драч, Володимир Яворівський, Роман Зварич, Ігор Юхновський, Левко Лук'яненко... і т.д. і т.п. Як бачите, слава багатьох із них бігла попереду них, як-то колись у знаменитого отамана Сірка, якого теж не можна запідозрити в непатріотизмі — він навіть один із тих, хто був проти об'єднання з Москвою, яке свого часу затіяв Богдан Хмельницький! Проте, який фактично увесь час підставляв ніжку якщо не Виговському, то Дорошенку... Та настільки ефективно, що про це записав у своїй історії Дм. Бантиш-Каменський: «Серко вредил сколь мог Дорошенке». Хоча фактично «вредил», як і наші «буцькали», не Дорошенку, а визволенню України з московського ярма! І «вредил» так усердно, що Павло Штепа, вивчивши всі його «художества», схопився за голову і записав: «Чи І. Сірко був дурень, чи підкуплений Московщиною?». Не думаю, що цього не знали не відали названі В'ячеславом Максимовичем досить-таки освічені особистості. Але ж не схаменулися навіть тоді, коли народ — сам народ! — вийшовши на Майдан, дав їм другий шанс отямитися. А що ж вони? А вони продовжили «вредить» один одному, продовжили «буцкатися лобами», немов ті барани. До речі, в цю ж справу активно включився і сам досить демократичний президент. І «буцкалися» до того часу, допоки не затоптали ще одну потужну партію та її рейтингового, харизматичного лідера — Юлію Тимошенко. А владу — віддали саме тій аж надто «демократичній» Партії регіонів, у якій голосують за помахом руки Чечетова, підсадивши в крісло Президента держави ерудита, який на запитання, яке фактично майже означало Чорноволівське «Камо грядеш, Україно?», відповів: «Сапоги дорогу знают!». Я це не вигадав. І зовсім невипадково нагадую. Прочитайте ще раз уважно невеличку замітку в «УП» № 34 (878) — 2010 р. з посиланням на pravda.com.ua, під заголовком «Янукович пожартував перед європейцями про «сапоги». Бо хоч там і написано, що пожартував, але це вже не так і смішно! Навіть незважаючи на те, що все це нагадує (ви в цьому переконаєтесь, як прочитаєте) відповідь простакуватого літературного героя української класики, який на запитання: «Куди йдеш, Омельку?» — весело відповів: «А йду, куди ноги несуть!». Та попри те, що це справді був, як і повідомлялось, «черговий конфуз», в якому наш великий інтелектуал — «проффесор», знавець єографії (там для нього Австрія й Австралія одне й те саме!), знавець братньої російської літератури, в якій він легко перехрестив Ахматову в Ахмєтову, заявив себе ще й знавцем законів, бо «закон щодо продажу землі назвав «законом про судоустрій» та на додачу виявив себе ще й неперевершеним знавцем українського фольклору. Нагадую. Відбулося це на засіданні Ялтинської конференції з європейської стратегії — YES, де розмова йшла про подальшу європейську інтеграцію України. Тобто фактично при подальший її шлях! І ось там Януковича — вже як Президента держави! — і мабуть з оглядом на його гарячі запевнення у своїй відданості європейському вибору (що не дуже в'язалося з його реальними кроками: відмова від входження до НАТО, заява про позаблокований статус України на фоні здачі в пожежному порядку Севастополя під базу ЧФ РФ та майже щомісячних узгоджувальних — у т.ч. мабуть, і про історію — вояжів до Москви) — тож, можливо, й з оглядом на все це, екскомісар Євросоюзу Хав'єр Солана запитав: «Чи зараз він так само свій перший візит здійснив би до столиці ЄС?». На що Віктор Федорович відповів. Цитую. Є таке старе-старе прислів'я, українське, здається, «сапоги дорогу знают». Тому...». Посмакуйте: навіть не ноги, а «сапоги дорогу знают»! І хоч він не сказав, куди? — але з огляду на ті його часті поїздки та узгодження, не важко здогадатися, що туди, де заховалося не тільки ще одне «старе-старе, українське, здається, прислів'я» — «два сапога — пара», але й ті замовники, на яких вказував Чорновіл. Адже там, і справді, сховалися ті «два сапога», на які й орієнтується Янукович та які час від часу тероризують Україну. Чи то перекриттям газового крана. Чи то захопленням українських маяків. Чи то підленькою розбудовою дамби до острівця Тузли. А це вже, знаєте, не так і смішно! Особливо, якщо нагадати Віктору Федоровичу ще одне «старе-старе, прислів'я, українське, здається», яке вміло використовують ті «два сапога», «беда, коль пироги печёт сапожник!». Адже ще більша біда (ті «два сапоги» це добре знають!), коли знавець сапожної справи, крім випічки пирогів, береться ще й керувати державою, розраховуючи не на власну голову, а... на оті «сапоги», що «дорогу знают!». А яку дорогу — ви зараз самі бачите. Саме тому (і мабуть що з огляду на це!) ведуча того заходу, журналістка з газети «Financial Times» Христя Фріланд — не без явного підтексту — зазначила: «Ну що ж, будемо сподіватися, що Ви маєте добрі сапоги». Не знаю, чи при цьому вона мала на увазі ще одне «українське» прислів'я — «сапожник всегда без сапог», чи, можливо, й делікатно натякнула, щоб у Віктора Федоровича на ногах, замість «добрих сапог», не виявились, як це вже у нас і не один раз бувало, звичайнісінькі російські «лапті. І у нього, і у всіх тих, хто в чергове, «буцькаючись» чи й відверто зраджуючи, створив в Україні таку ситуацію. Ситуацію, про яку В'ячеслав Максимович Чорновіл з величезним болем у серці ще 1995 року делікатно записав: «Камо грядеши, Україно?». Хоч насправді, вже тоді треба було написати: Камо грядеши, дурні? Щоб схаменутися! Тоді б і він залишився живий та святкував би зараз свій день народження. Тоді б і президент був би у нас такий, який керувався б не «сапогами». І ми б усі не дивували б Європу своїми курйозами, глумлячись над своєю власною незалежністю. І Україна займала б перші місця не за корупцією та владним «безпрєдєлом», знущаючись над власними громадянами, змушуючи їх у дощ та холод стукати в пусті каструлі на майданах міст, а була би правовою, заможною державою, принаймні, хоч би такою, як малесенька, здавалось би малопотужна, Естонія. Тобто десь такою, якою її й хотів бачити незабутній В'ячеслав Максимович Чорновіл, якому зараз би виповнилося всього 73 роки!