Після того, як багато опонентів нинішнього голови держави були побиті після закінчення виборів, він продемонстрував своє презирливе до них ставлення: І вони ще хотіли бути президентами. Який же президент волатиме на весь світ, якщо йому дали по морді? Це ж треба терпіти». Ці слова були вимовлені не якимось деспотом в одній з країн третього світу. Вони були сказані в Білорусі, розташованій в Європі. І автором цих висловів був Олександр Лукашенко — людина, з якою ще зовсім недавно багато західноєвропейських політиків сподівалися домовитися.

Проте Лукашенко показав, що він абсолютно не думає про те, щоб з кимось домовитися. Після підтасованих виборів, які не заслуговують цієї назви, були арештовані сотні людей, які тепер можуть одержати на багато років тюремні ув`язнення. Їх злочин полягає в тому, що вони взяли участь у демонстрації в центрі Мінська. Молоді, активні, добре освічені люди сидять тепер у тюремних камерах білоруського КДБ; це саме такі громадяни, яких Європа, — як про це постійно говориться — настійно потребує. І Білорусь не є одиничним випадком. Через 20 років після розпаду Радянського Союзу складається таке враження, що велика частина цієї величезної імперії є болотом, де панує жорстокість, корупція і придушення. У цих країнах правлять автократи, які думають перш за все про те, щоб збагатити самих себе і свої клани. У цих людей є мобільні телефони, і навіть непрозорі державні концерни мають шикарні сайти в Інтернеті, як це роблять і західноєвропейські компанії. Проте політично більшість членів Співдружності незалежних держав дедалі віддаляється від Євросоюзу. Хвиля демократизації, яка, здавалося, мала привести до змін на початку 90-х років, поки що втратила свою силу на східному кордоні Польщі. При цьому прагнення до свободи не бракує. В Україні в 2004 році сотні тисяч демонстрантів добилися проведення чесних виборів і права вільно висловлювати свою думку. Але тепер з цим вже покінчено: Президент Янукович після вступу до посади приблизно рік тому зробив усе, щоб відновити в країні захланний пострадянський лад. Опозиційних політиків садять у в`язниці, студенти залякані, історики утримуються від того, щоб займатися злочинами, здійсненими за радянських часів. Президент Грузії тривалий час здавався модернізатором, який досяг значних економічних успіхів. Проте потім він дозволив Росії втягнути себе в безглузду війну і з того часу займається тільки тим, що намагається зберегти основи своєї влади, використовуючи для цього всі мислимі трюки. У самій Росії надії на розвиток демократії вже давно втрачені. Президент Медведєв показав себе як карикатурний реформатор, і єдине відкрите питання полягає в тому, як довго ще йому буде дозволено грати цю роль. Трагічний розвиток подій на сході континенту є наслідком фатального збігу обставин. Сполучені Штати — принаймні з приходом президента Барака Обами — втратили інтерес до цього регіону, і ніхто не має права їх за це засуджувати. У Америки не тільки дві війни на шиї, а й серйозна економічна криза, і Східна Європа більше не здається їй значною проблемою. Росія влаштувалася із своєю економікою під егідою спецслужб і прагне знову поширити її на сусідні країни. Залишається ще Європейський Союз, але він наразі дуже зайнятий іншими справами. Характерною видається його реакція на жорстоку оргію репресій у Білорусі. Поки країни-члени Євросоюзу ведуть розмови про те, чи не слід знов заборонити в`їзд високим чиновникам цієї країни або все ж таки потрібно далі вести з ними діалог. Якщо такі країни, як Італія, хотіли б продовжити ділові відносини з Лукашенком, то Польща має намір створити у Варшаві свого роду емігрантський центр. Загальна позиція, проте, виглядає інакше, і це відбувається попри те, що Євросоюз після укладення Лісабонського договору мав намір проводити більш узгоджену зовнішню політику. І це не тільки організаційна проблема. Складається таке враження, що Євросоюз абсолютно не зрозумів, яка там виникає шкода. Надання допомоги сусіднім країнам у просуванні шляхом реформ не є проектом для наївних ідеалістів, а зачіпає основоположні інтереси співтовариства. Демократії передбачувані, вони залишають мало місця для транскордонної злочинності, і вони не в останню чергу ще й надійніші ділові партнери. Зменшення інтересу західноєвропейців до програми Східного партнерство показує, що цей вид допомоги розглядається як малозначущий предмет у школі, про який варто говорити тільки в недільних проповідях. Розширення Євросоюзу на схід в економічному і політичному плані було успішним, але це не відбулося автоматично. Були потрібні терпіння, рішучість і також здатність долати невдачі, про що саме зараз свідчать події в Угорщині. Така ж активну участь буде потрібна і на схід від нинішнього кордону Євросоюзу. Люди, які сидять у білоруських в`язницях, для яких Євросоюз і верховенство закону є зразком для наслідування, а не обтяжливим корсетом, цього цілком заслуговують