Це, що коїться нині в Україні, вже хвилює також європейців. Йдеться не лише про шалений наступ на опозицію, на фізичне знущання над провідними постатями опозиції. Європу хвилює також наступ на українську мову, розгул шовінізму. Вже не на жарт говориться про деукраїнізацію. Українська мова зникає з ефіру та рекламних бігбордів. Дійшло навіть до того, що російською мовою рекламувався англомовний табір на Західній України.

Телеканал News One, радіостанції Європа плюс» та «Наше радіо» домоглися згоди на зменшення відсотка мовлення українською з 100% до 75%. Такі домагання ставлять і інші радіопрограми. Свої домагання вони обґрунтовують тим, що їхня слухацька аудиторія — дорослі люди, здебільшого російськомовні, виховані за часів Радянського Союзу. Голова спілки письменників України народний депутат України Володимир Яворівський цю аномалію, яка має місце на 20-тому році незалежності України, пояснює тим, що нині практично всі телекомпанії, радіостанції і багато фірм належать олігархам, які і ментально є чужими до України. Російська мова також стала повертатися на бігборди та вітрини магазинів. І коли наполегливі, на основі закону можуть домагатися, щоб російськомовна реклама мала український паралельний дубляж, то на категорію вивісок або «службової інформації дія законів не поширюється. Вони з'являються переважно російською. Російською друкують меню кафе і ресторанів. Страшним ударом по мові було скасування обов'язкового українського дубляжу західних фільмів. Водночас Кабмін видав постанову, що зобов'язує робити дубляж виключно в Україні, якої мало хто дотримується, бо в ряді регіонів завозяться фільми, дубльовані в Росії. Все це черговий удар по дуже слабенькому (у фінансовому, а не творчо індивідуальному плані) українському кіно. Далі усіх аномалій у мовній сфері доби Януковича не буду перераховувати. Українські інтелектуальні та опозиційні середовища (правда, не всі, бо є чимало політиків, які хочуть називати себе опозицією і про щось домовлятися з владою, чогось від неї сподіватися) домагаються припинення антиукраїнської гуманітарної політики, усунення з посади Д. Табачника як її провідника та скасування урядових наказів і розпоряджень, спрямованих на русифікацію України, позбавлення українців історичної пам'яті та руйнацію європейської системи освіти в Україні. Однією з їхніх вимоги є також припинення політики сприяння лише одній релігійній конфесії — УПЦ Московського патріархату, дискримінації інших конфесій та спроб знищення традиційних українських церков. Шовіністи з тих домагань сміються. Одіозна у тому плані постать — російський шовініст неросійського роду (у часи моєї юності таких людей називали виродками) з сонячної Черкащини, з землі Тараса Шевченка, — Вадим Колесніченко, явно глузує з домагань українців. За його розумінням світу, спроби «насадити» в країні одну мову, одну культуру це шлях до фашизму. Якщо дотримуватися такої логіки, то першою у Європі фашистською державою є, люба його серцю, Росія. Далі у тому ряду стоятимуть Франція, Німеччина. До кола «фашистських» держав приєднується навіть Білорусь. Із сигналів, які надходять з цієї країни, виникає, що Лукашенко, разом з наростанням конфлікту з Росією, бере курс на білорусизацію країни. В. Колесніченко де тільки може заявляє про те, що є противником окремих законів, що захищають мови, не згадуючи ані словом про суворі закони у царині захисту державної мови є у багатьох країнах. Тут знову хотів би згадати Францію та Німеччину, які безпощадно б'ють по язиці та по кишені за англіцизми. Проте цього великий «законолюб» не помічає і заявляє: «Я за те, щоб був закон, що захищає права людини, тому що пріоритетними є виключно права людини. (...) Закон, який захищає права людини (йдеться про скандальний проект закону про мови) в Україні, буде прийнятий. А інтереси окремих націоналістичних угруповань будуть залишені без розгляду, тому що у нас поліетнічна, багатонаціональна держава, і ми зобов'язані пишатися багатством мов, культур і релігій». А за його визначенням не тільки правові дії, а навіть самі розмови про правовий захист державної мови — це вже прояви фашизму. І дійсно, нині такі прояви мають місце в Україні. Правда, зовсім не там, де їх шукають шовіністи. Бо чим же іншим, як не фашизмом, можна пояснити спробу Д. Табачника на 20-му році незалежності України повернутися до ганебної практики, започаткованої в 1959 році, коли на основі Закону СРСР надавалося батькам право обирати мову, якою вчитимуться їхні діти в школах? Усі статистики фіксують, що після цього імперського «демократичного» нововведення доби Хрущова почалася різка русифікація. Проте Табачник, Колесніченко та їм подібна шовіністична рать цю практику називають свідченням демократії і аж ніяк не фашизмом. Класичним прикладом фашизму, яким так полюбляють лякати українців усіх мастей шовіністи, є те, що коїться в Одесі та недавно потрясло всю Україну. Як повідомляють українські агентства, 22 січня 2011 року інспектор Одеського міського управління Державної автоінспекції Олександр Швець під час виконання своїх службових обов'язків відмовився спілкуватися державною мовою з водієм приватного автомобіля. Під час розмови старший сержант (номер посвідчення ОД0148) заявив: «Не розумію телячу мову». Якщо довіряти повідомленню МВС України, то 27 січня старшого сержанта Швеця було звільнено з органів внутрішніх справ за статтею про дискредитацію. Поведінка міністра Могильова, коли він та його підлеглі напередодні Дня Соборності стали лякати українців кровопролиттям у Києві, змушує сумніватися, чи таке дійсно було, чи не є це пропагандистським ходом, щоб проказати світові, що влада рішуча та принципова в усіх питаннях. Тим паче, що останнім часом в Одесі почалися нові «порядки». Новий мер Одеси Олексій Костусєв (представник партії влади) на першому засіданні оновленого виконкому Одеської міськради доручив службовцям мерії надавати йому документи виключно російською мовою. Раніше проекти рішень та розпоряджень готувалися двома мовами: державною та російською. Окрім цього, за ініціативою нового одеського мера, російську мову було визнано єдиною мовою спілкування на засіданнях Одеського міського виконавчого комітету. Ґрунтуючись на інформації про звільнення старшого сержанта Швеця за наругу над державною мовою, опозиція домагається від лідера Партії регіонів, Прем'єр-міністра України Миколи Азарова проявити послідовність та покарати також свого однопартійця, мера Одеси, за те, що він, усупереч Конституції та Закону України «Про державну службу», фактично заборонив вживати та використовувати українську мову в роботі та діловодстві міської влади Одеси. Опозиціонери закликають владу бути послідовною і боротися не лише з наслідками зневаги до української мови державними службовцями дрібної ланки, а й з першопричинами цього — особистим прикладом, який подають своїм підлеглим такі українофоби, як Костусєв. На фоні інформації про звільнення одеського старшого сержанта знов «засвітився» часто згадуваний у тій статті В. Колесніченко. Він став доводити, що даїшника звільнили безпідставно, бо він зневажав не державну мову, а телячою мовою назвав суржик, яким до нього звертався водій. «Я подивився ролик та не побачив там навіть найменшої образи української мови, — заявив Колесніченко. — Людина не хотіла розмовляти суржиком»... Народна мудрість вчить: довіряй, проте перевіряй. Тому вирішив подивитися ролик. Виявляється, розмова велася водія з міліціонером російською. І по своїй неграмотності суржик більше нагадувала мова міліціонера. Конфліктний момент цитую повністю: — Вам па рускі ілі па українскі? — насмішкувато запитав даїшник. — А... українською, державною мовою. — Не панімаю телячу мову. — Ви не любіте государственний язик? — Нет!... Абсолютно. Я вам чесно з уверенностю ето гаварю. І нікагда в жизні єго уже не полюблю. У народі кажуть, що у подібних ситуаціях коментарі зайві, бо тут вже клініка. А чи у твердженнях Колесніченка про ролик, у якому не було образ української мови, також клініка, чи цинічна брехня у перемішку з провокацією? Хай про це судить читач. Я хочу сказати, що з того моменту для мене усі його заяви про захист прав людини є цинізмом. Ніякий він не захисник прав людини, а тупий рупор шовінізму. Виявляється, що не лише Колесніченко став на захист свого брата по душі і міліцейській долі — одеського шовініста. У його захисники поперла також не менш скандально відома Наталія Вітренко. Вона не стільки захищає міліціонера, скільки атакує Віктора Януковича за те, що той виявився неспроможним виконати передвиборні обіцянки — захистити право шовіністів на зневагу до українців та української мови в українській державі. Оскільки, за версію Вітренко, Янукович ані не виконав мовних передвиборних обіцянок, ані не оправдав до кінця сподівань Росії, то з її плутаних заяв я зрозумів, що вона оголошує священну війну за повалення Януковича. Усе це виглядає на глибоку параною. Оскільки параноїки можуть наробити багато біди, то у Європі не приховують свого занепокоєння ситуацією, втому числі й в мовній сфері, в Україні. Більш детально про це сказано на сайті: http://www.nru.org.ua/leader/?id=237.