Підбиття економічних підсумків 2010 року, після урядового «уточнення» його показників, дає можливість не лише проаналізувати «на холодну голову» те, що з нами було і чому, а й спрогнозувати, що з нами може бути в 2011-му.

Макроекономічна «стабілізація» за рахунок галопуючих боргів Досягнення «макроекономічної стабілізації визначається самим урядом як головний «успіх» 2010 року. Якщо розкласти макроекономічні елементи і проаналізувати, за рахунок чого вони були «стабілізовані, то отримаємо об'єктивну картину: — «зниження інфляції до 9,1% досягнуте не за рахунок стимулювання вітчизняного виробника, насичення ринків продукцією і наступним зниженням цін на неї, а з причини неадекватного до рівня цін рівня доходів населення, як працюючого, так і пенсійного. А враховуючи ще й високий відсоток безробіття громадян, які залишилися взагалі без доходів, та ще й неадекватно великий відсоток «кредитозобов'язаних» українців, які «по вуха» в боргах, — то доходимо висновку, що зниження темпів інфляції порівняно з 2009 роком досягнуто за рахунок низьких доходів населення; — «стабілізація курсу» у 2010 році на рівні 7,97 до долара США забезпечувалась не збільшенням потоку іноземної валюти через значне зростання інвестиції чи експорту, а через проїдальні транші МВФ. А найбільше через різке зниження загальної ділової активності в Україні, тобто через діловий штиль; — приборкання бюджетного дефіциту, який виявився на 10 мільярдів гривень більшим від запланованих 54 мільярдів, проводилось не за рахунок скорочення бюджетних витрат (їх скоротили лише на 3 мільярди), як це робили всі країни у своїх антикризових програмах, а за рахунок збільшення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, який лягає на майбутні бюджети. А доходна частина бюджету наповнювалась номінально за рахунок підвищення цін на енергоносії та товари і послуги, від яких споживач не може відмовитись і мусить купувати. Мова йде про продукти, ліки, комунальні і транспортні послуги. Тобто дефіцит бюджету, який ще й не змогли втримати в рамках закону про бюджет-2010, покривався за рахунок нових боргів та інфляційного обману». Інвестиційний провал Одним з найоб'єктивніших критеріїв економічного здоров'я країни є динаміка прямих інвестицій. І тут 2010 рік, незважаючи на те, що був роком політичної одностайності та дисциплінованості виконавчої і законодавчої гілок влади, та ще й роком «реформ», приніс не приріст, а скорочення динаміки прямих інвестицій до 4 мільярдів доларів, хоча післякризовий 2009 рік приніс приріст у 5 мільярдів доларів, а кризовий 2008-й — у 9. Навіть проект Євро-2012 дав Україні не так притік інвестицій, як відтік бюджетних коштів, адже на початку підготовки до цих змагань українська влада розраховувала 82% витрат покрити інвестиціями і лише 18% оплатити за рахунок бюджету. На сьогодні виходить навпаки — понад 85% витрат здійснюється бюджетними коштами платників податків, а приватні інвестиції покривають лише трохи більше 10% витрат. Якщо врахувати, що бюджетні витрати здійснюються переважно не за рахунок економічного розвитку, а за рахунок нових боргів, то виходить, що проект Євро-2012 в Україні став водночас інвестиційним провалом та борговим злетом. Центру — бюджет, регіонам — відповідальність за невиконання Бюджетний процес, який увінчався швидкоручно списаним (з проекту попереднього уряду) і швидкоголосно прийнятим законом про бюджет-2010, став не початковим процесом економічних реформ, а процесом продовження класичного українського бюджетного підходу — розподілити все, що тільки можна розподілити. Тож діючий уряд, не довго думаючи, продовжив практику попереднього уряду і в бюджетній системі країни спрямував 80% бюджетних доходів до центрального бюджету, а місцевим бюджетам усіх рівнів разом узятим залишив, відповідно, лише 20% доходів. Розвивайте місцеве самоврядування, розвивайте регіони (за влади Партії регіонів!) при такому міжбюджетному співвідношенні як хочете. При цьому відповідальність за невиконання державного бюджету, як завжди, покладається на місцевих керівників, чия посадова придатність вимірюється і оцінюється величиною «зданого» до державної (і не лише державної) кишені в центрі. Кодексні псевдореформи Потужно анонсовані економічні реформи як і не почалися бюджетом-2010, так продовжили не починатись Бюджетним кодексом і завершили не починатись Податковим кодексом. Довгоочікувані кодекси, замість реформувати останню в Європі податкову систему і передостанню за якістю (за оцінкою Єврокомісії) бюджетну систему, просто законсервували їх у тому хаотично сформованому за роки незалежності стані, який характеризує їх як: гіперцентралізовані, надскладні процедурно, адміністративно забюрократизовані, ідеальні для корупції і нереальні як для платників податків, так і для «бюджетників» в українських економічних умовах. Хоча лише маючи економічні знання і політичну волю, цими двома кодексами можна було швидко і ефективно вивести податково-бюджетне державне управління на якісно і кількісно вищий рівень організації і результативності... РФ-МВФ-залежність Зовнішньоекономічна діяльність українського уряду зводилась до ставання у принизливі пози прохача на схід і на захід: на схід — перед РФ за газом і нафтою, на захід — перед МВФ за грошима. Заради «дешевих» енергоносіїв РФ були здані геополітичні інтереси держави, а заради не менш «дешевих» кредитів МФВ були здані соціальні інтереси власних громадян. Хоча кредитів МВФ можна було уникнути бюджетною економією на утриманні органів влади і шляхом урізання фінансування великих і середніх бюджетних паразитів — державних монополій... А дешевих енергоносіїв від РФ і так не було, немає, і не буде, бо продаж енергоносіїв — це основа економіки РФ і нікому «знижок» вони просто так надавати не збираються і не будуть — це зрозуміло і очевидно, але лише не для українських урядовців. Тоді як адекватне і симетричне підвищення плати за транзит російських енергоносіїв та світова ціна за оренду перебування флоту РФ на українській території, а також продовження переговорів про симетричний розподіл майна колишнього СРСР та повернення коштів з українських рахунків «Сбербанка» СРСР і все це із залученням міжнародних судів, могли б охолодити російський запал на «крановий шантаж». Тим більше при зустрічному використанні «шантажу НАТОм»... Отже, українська консолідована в одній політичній силі вертикально-горизонтальна влада у 2010 році могла робити все по-іншому, але робила так, як наробила. Тому тепер і в найближчому майбутньому — стабільність — стабільність кризи.