Правоохранительные органы до сих пор не могут найти пропавшего в августе минувшего года нашего коллегу — харьковского журналиста Василия Климентьева. Напомним, главный редактор харьковской газеты «Новый стиль», руководитель Харьковской областной организации «Партія правозахисту» В.КЛИМЕНТЬЕВ таинственно исчез 11 августа прошлого года. МВД рассматривает наиболее вероятной причиной исчезновения Климентьева его профессиональную деятельность. Дело о пропаже журналиста за последние несколько месяцев приобрело широкую международную огласку, но все точки в резонансном деле так до сих пор и не расставлены.

В редакцию газеты поступило открытое письмо лидера партии П. П. Черныша, адресованное Уполномоченному Верховной Ради Н. И. Карпачевой, в котором он излагает свою версию причин происшедшего.

* * * * * * *

Уповноваженому Верховної Ради України по правам людини Карпачовій Н.І.

01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8

На підставі Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписаного в м. Женеві 20 грудня 1996 року, до якого приєдналася Україна, частини 3, 4 ст. 15, ст. ст. 36, 37 Конституції України та Розділу ІІ Статуту Партії Правозахисту «Мета та завдання партії. Засоби та методи вирішення завдань партії щодо прав людини».

Оприлюднення Партією Правозахисту навмисно прихованої істини про підстави та причини вбивства журналіста Климентьєва В.П за фактами порушень посадовцем Мін'юсту Семьоркіною О.М. прав, свобод та інтересів людини і громадянина цензурою інформаційної продукції політичної партії та геноцидом розуму її членів тощо

Шановна Ніно Іванівно!

У державі наполегливо приховується істина про вбитого журналіста газети «Новий стиль» Климентьєва В.П. Вбивство висвітлено за діючою в Україні цензурою інформаційного простору як вбивство провінціальної (містечкової) особистості та вже оперативно внесено у павутину змов за сценарієм «Справа Георгія Гонгадзе». Приховується те, що насправді викрадено та вбито журналіста «Міжнародної федерації журналістів», голову «Незалежного агентства журналістських розслідувань» в Україні, одного з лідерів 610 офіційно зареєстрованих Мін'юстом організацій Партії Правозахисту (див. веб-сайт http://www.minjust.gov.ua «Політичні партії, № 88), того самого Климентьєва В.П., працюючий з 2005 року і до останнього подиху свого життя головою Харківської обласної організації Партії Правозахисту (далі — Партії) та редактором її центрального друкованого органу газети «Новий стиль», котра 6 червня 2007 року нагороджена дипломом творчого конкурсу журналістів «Часопис 2007» за найкраще висвітлення правової тематики.

На направлені Партією та її Закарпатською обласною організацією через ЗМІ заяви щодо вбивства Климентьєва В.П., в т.ч. на адресу Президента України, відповідей по суті не отримано.

Щоб викрадення та вбивство Климентьєва Василя Петровича не було закрито під зазначений сценарій, офіційно заявляємо: його істина в першій інстанції не відповідає дійсності через застосування жорсткої державної цензури інформаційного продукту Партії, окупованого Міністерством юстиції України з одночасним проведенням відкритого геноциду розуму лідерів та членів цієї політичної сили, в тому числі і Климентьєва В.П.

Вбито журналіста-міжнародника, особу, яка у політичній структурі України по захисту прав, свобод та інтересів людини займала одне з провідних місць, зокрема в харківському регіоні з його 44-ма районними та міськими організаціями Партії, дії якої навмисно приховано від внутрішнього та міжнародного загалу з відповідною ціллю, про яку нижче.

Оприлюднюємо справжню провідну роль голови Харківської обласної партійної організації Климентьєва В.П проти замовного, багаторазового рейдерства корумпованих державних посадовців Мін'юсту, очолюваних директором його Департаменту Семьоркіною О.М., з метою знищення Партії шляхом недопущення її до виборів 31 жовтня 2010 року через блокування виключної внутрішньо-розпорядчої діяльності її членів, а саме:

До виборів 31.10.2010 року посадовець Мін'юсту Семьоркіна О.М., в порушення статей 36, 37 Конституції України, якими встановлено виключний перелік обмежень, по яких утворення і діяльність політичних партій забороняється, а заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку, провела фактично заборону діяльності та наступні дії без судового порядку:

- не визнала (відмінила) рішення суду від 06 вересня 2006 року за справою № 3-5-8516/2006 р., що Партія Правозахисту має на законних підставах з 2001 року дві назви:

1) повну назву — Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій України;

2) скорочену назву — Партія Правозахисту,

наказом Мін'юсту від 24.09.2008 №1628/5, у який ще й внесено неправдиві дані про зміну VI позачерговим з'їздом Партії назви на — Партія Правозахисту та видала на підставі цього наказу Свідоцтво про реєстрацію політичної партії від 24.09.2008 року, що за ознаками відноситься до частин 2 і 3 статті 358, статей 364-366 КК України;

внесла не відповідні дані у затверджену в 2001 році Установчим з'їздом та зареєстровану Мінюстом символіку Партії Правозахисту, що нібито Партія Правозахисту перейшла на нову назву — Політична партія Партія Правозахисту, де вираз «Політична партія» — продукт цензури Мін'юсту, який суперечить запису виданому цим же Мін'юстом Свідоцтва про реєстрацію політичної партії від 24.09.2008 р. та порушує виключне право автора на твір інтелектуальної власності Черниша П.П.;

- провела з громадянином Костржевським Д.Б. плагіат статуту Партії для створення її клону;

зареєструвала разом з громадянином Костржевськом Д.Б. 24.12.2004 року через реєстратора Голосіївської райдержадміністрації у м. Києві створений клон діючої Партії в Держреєстрі України, але за реєстраційним кодом діючої політичної Партії — 25992406;

реалізувала третій особі створений клон з офіційною первинною назвою твору інтелектуальної власності Черниша П.П. — «Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій»;

скасувала наказовою цензурою рішення V-го позачергового з'їзду (протокол № 1 від 07.07.2007р.) про перехід Партії у всіх взаємовідносинах на скорочену статутну назву партії, визначеної п.4 Статуту, а саме: Партія Правозахисту, та не визнала зміну юридичної адреси: 54039, м. Миколаїв, вул. Привільна, 39 «А»;

видала Свідоцтво про реєстрацію Партії Правозахисту від 24.09.2008 року, у яке в порушення рішення суду від 06.09.2006 р. за справою № 3-5-8516/2006 р. навмисно НЕ внесла найвищий центральний статутний орган — Засновницьку Раду, яка у відповідності з пунктом 31 «Положення про Засновницьку Раду» передала Партії повну первинну назву твору інтелектуальної власності за Свідоцтвом № 2875 від 29.02.2000 року та за нотаріально завіреною заявою до Мін'юсту від 23.02.2001р. АВО № 184053, а саме: Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій України та скорочену назву — Партія Правозахисту;

організувала реєстрацію 13.08.2010 р. приватного прибуткового підприємства: Партія Правозахисту, організації Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій України — для приховання від кримінальної відповідальності попередніх вищезазначених фальсифікацій;

- зупинила діяльність діючої Партії та ДОВЕЛА СИТУАЦІЮ до її знищення з метою подання в 2011 році матеріалів до суду для анулювання реєстраційного свідоцтва Партії за неучасть у виборах тощо.

Для приховання плагіату назви твору інтелектуальної власності авторитарною цензурою Мін'юсту Партії заборонено з 2006 року проставляти на титульному аркуші Статуту сповіщення автора твору про свої права за ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме: «Захищається» Державним агентством України з авторських та суміжних прав (свідоцтво ПА № 2875 від 29.02.2000 року) або ж — знак захисту інтелектуальної власності (c) -2000.

Всі направлені до Мін'юсту після 2006 року 8 (вісім) оригіналів статутів Партії, як інформаційний продукт рішень позачергових з'їздів та як матеріальний об'єкт твору інтелектуальної власності найвищого центрального статутного органу Партії — Засновницької Ради, в тому числі і два за рішенням Першого етапу VII позачергового з'їзду від 10 січня 2010 року за підписом голови Партії Омельченка Г.О., з проставленим на них знаком охорони авторського права, Мін'юстом за власною наказовою цензурою не повернуті Партії.

Тобто Партію відсторонено цензурою від правових основ і регламентації діяльності згідно із партійним статутом, наданих ст. 3 Закону України «Про політичні партії в Україні.

Це випадок коли матеріальний об'єкт твору інтелектуальної власності, який захищено статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», вважається привласненим (викраденим) чиновником Мін'юсту Семьоркіною О.М. і Ко за ознаками ч.2 ст. 176 КК України, як про таке визначив о/у УДСБЕЗ УМВС України ст. лейтенант міліції Форманюк В.В. .

Задокументовані факти жорсткої мін'юстівської цензури слова інформаційних повідомлень Партії з метою плагіату твору інтелектуальної власності та викрадення його матеріального об'єкту, абсолютно суперечать нормам положень Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписаного в м. Женеві 20 грудня 1996 року, до якого приєдналася Україна.

Протизаконні дії Семьоркіної О.М. для недопущення Партії до виборів в 2010 році відбувалися практично 1:1 за сценарієм 2006 року.

Тоді на V — му позачерговому з'їзді Партії головою також було обрано Черниша П.П..

Одначе Семьоркіна О.М. провела цензуру виключної внутрішньо-розпорядчої компетенції з'їзду Партії й відмінила його рішення наказовим Мін'юсту «Не взято до відома», яке за вагою визначень сьогодення практично дорівнює рішенню Верховного Суду України про ліквідацію Свідоцтва про реєстрацію політичної партії, так як безапеляційно блокує абсолютно всю діяльність Партії та її членства тощо.

В офіційну інформацію веб-сайту Мін'юсту Семьоркіна О.М. тоді внесла недостовірні дані, що Партію очолює не Черниш П.П., а Костржевський Д.Б., який ще з грудня 2005 року за власною заявою вийшов (!) за рішенням з'їзду з Партії Правозахисту.

Позов Черниша П.П. до Окружного адміністративного суду міста Києва про недопущення його та Партії до виборів 2006 року, не задовольняє суддя — бютовець Келеберда В.І., який апеляційну скаргу до апеляційного суду не направляє у визначений законом процесуальний строк, тобто до початку виборів, чим не допускає Партію до виборів.

На отриману, з грубим порушенням її надання судом першої інстанції (суддею Келеберда В.І.) скаргу Черниша П.П. до Апеляційного адміністративного суду Київської області, суддя Бистрик Г.М., в порушення присяги судді, виносить аж дві ухвали з застосуванням приписів не того закону (порушене матеріальне право), чим повністю заблокував участь Партії і виборах 2006 року.

А в цей період 2006 року, виключений до цього з Партії громадянин Єльчанінов В.С під своїм іменем голови Партії направляє до Київської окружної виборчої комісії узгоджені з Семьоркіною О.М. матеріали сфальсифікованої конференції Київської міської організації про висунення до Київської міської ради кандидатів у депутати за корупційною оборудкою. При цьому, на зазначених документах проставлено підроблену круглу печатку Партії на підпис голови-афериста Єльчанінова В.С (ніколи не обирався головою Партії Правозахисту, навіть за інформацією Мін'юсту).

Семьоркіна О.М. разом з Єльчаніновим В.С, в обхід легітимного голови Партії Черниша П.П., провели протизаконно до Київради 8 (вісім) депутатів на чолі з позапартійним Пабатом О.В., котрий натепер є головою фракції.

Факт беззаперечний, підтверджений документально, до тепер приховується Генеральною прокуратурою України! Цей факт повинен (за допомогою нового Генерального прокурора України) стати доступним Президенту України Януковичу В.Ф..

У випадку неповідомлення про цей злочинний факт Президенту України, Партія буде розцінювати неповідомлення як факт змови проти нього!

Натепер в Київраді частина депутатів за чинним законодавством є нелегітимними з відповідними за цим наслідками. А таке констатує, що кримінальні оборудки «сірого кардинала» Семьоркіної О.М. і Ко перетворили Київраду частково також у кримінальну тощо.

Касаційна скарга Черниша П.П. до Вищого адміністративного Суду про недопущення до виборів 2006 року була в подальшому задоволена. Дві ухвали судді апеляційної інстанції Бистрик Г.М. скасовано, провадження в частині касаційної інстанції по рішенню суду першої інстанції закрито.

Але кому вже потрібна була така касація!?

Адже вибори заради однієї Партії Правозахисту повторно не стали проводити, зате Семьоркіна О.М. за розробленим нею з головою-аферистом Партії Правозахисту Єльчаніновим В.С. сценарієм усунення Черниша П.П. від головування — досягли бажаних результатів, які і натепер, за бездіяльності правоохоронних органів, являються правовстановчими (!!!). Тобто, в той час за офіційним веб-сайтом Мін'юсту Партією керував позапартійний Костржевський Д.Б., а депутатів у Київраду з Семьоркіною О.М. проводив вже третій голова — Єльчанінов В.С. Повна деградація Мін'юсту.

Всі вищезазначені кримінальні дії навмисно приховуються від Президента України Януковича В.Ф., як про таке висловлював покійний Климентьєв В.П. щодо його кадрового оточення.

Повторювати натепер пройдене в 2006 року оскарження виборів до суду, Партія не стала через його абсолютну безрезультативність за попереднім фактом, та й тому, що проти всього зазначеного від імені Партії якраз і виступив Климентьєв В.П., який і став НЕПЕРЕБОРНОЮ фігурою для здійснення запланованого знищення через суд в 2011 році діючої Партії. Для цього він підготував за домовленістю з Головою партії розгромний для Семьоркіної О.М і Ко задокументований матеріал до міжнародної спільноти, до Президента України та правоохоронних органів від імені члена Міжнародної федерації журналістів.

Вищезазначене застосування геноциду розуму Климентьєва В.П. посадовцем Мін'юсту Семьоркіною О.М. і Ко увійшло у складову ціну ВБИВСТВА ЖУРНАЛІСТА-МІЖНАРОДНИКА КЛИМЕНТЬЄВА В.П., яка у цілому дорівнює ціні вищезазначеного цієї ж Семьоркіної О.М. (за екскурсом — Берія Лаврентій): немає (як натепер) голови Партії та 11 з 27 голів регіональних організацій відсторонених від керівництва за фактом цензури Мін'юсту — немає у Семьоркіної О.М. проблем супротиву їх розуму чи прояву фізичних дій.

Семьоркіна О.М. зупинила одну із основних галузей інформації — політичну (ст. 17 Закону України «Про інформацію»).

Тобто Міністерством юстиції цензурою політичної товарної інформаційної продукції Партії натепер заборонено в Україні визнавати своє з'їздівське від 13 червня 2010 року звільнення від головування Омельченка Г.О. та обрання Головою партії Черниша П.П. та 11 голів з 27 регіональних організацій.

ПОГОДЬТЕСЯ — ЖАХЛИВИЙ ФАКТ ГЕНОЦИДУ СЬОГОДЕННЯ: ПАРТІЯ ТА ЇЇ 11 ОБЛАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ , В Т. Ч. ХАРКІВСЬКА, ОБЕЗГОЛОВЛЕНІ ЦЕНЗУРОЮ, ЇХ ПАРТІЙНА РОБОТА ЗУПИНЕНА, ПРОКУРОР «СПИТЬ», А НАЙВИЩИЙ ЕШЕЛОН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЩЕ НЕ ВКЛЮЧИВСЯ У НЕЙТРАЛІЗАЦІЮ ТАКИХ КРИМІНАЛЬНИХ АНОМАЛІЙ В УКРАЇНІ.

І таке відбувається під дифірамби заступника Міністра юстиції, який запевняє, що: «Питання щодо обрання керівних органів Партії визначені статутом Партії та є питаннями її внутрішньої діяльності (документ № 32-45-906 від 18.06.07 р.)

А в цей же час одна особа в державі — Семьоркіна О.М., з мовчазної згоди прокурора та в наказовій формі державного органу вже реально підійшла до знищення всіх 610 діючих партійних організацій Партії. Президента України, що в державі діє від імені держави посадовець з набагато більшими повноваженнями ніж у нього — не поінформовано.

За доказовим документально зафіксованим на рівні держави, але чомусь «не зрозумілим» для прокурора кримінальним фактом, що став у міжнародних колах посміховищем над Україною: Семьоркіною О.М. в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб — підприємців зареєстровано дві політичні партії за ОДНИМ І ТИМ ЖЕ ідентифікаційним кодом 25992406. (Чекайте, нею скоро буде створено і дві України...)

Перша партія з і.к. 25992406 і офіційно діюча з 2001 року, обрала на другому етапі VII позачергового з'їзду від 13.06.2010 року своїм головою Черниша П.П., але була обезголовлена цензурою Мін'юсту за наказом № 2120/5 від 09.09.2010 р. про невизнання поданої інформаційної задокументованої продукції про рішення партійного з'їзду щодо звільнення від обов'язків Голови партії Омельченка Г.О. та обрання Головою партії Черниша П.П. своїм ревізійним «ПРАВОВИМ ВИСНОВКОМ», який за законом вживається тільки до державних структур, що подають до Мін'юсту проекти вироблених ними нормативно-правових актів або ж тільки при легалізації політичної партії, коли вона ще не має статусу юридичної особи.

Подальша діяльність Партії після застосування Мін'юстом наказового її обезголовлення стала неможливою, адже за пунктами 115, 118 Статуту:

Голова партії:

- є першою посадовою особою партії, організовує підготовку та головує на засіданнях Політради та її Президії;

приймає рішення про скликання позачергового з'їзду, позачергової конференції регіональної чи місцевої організації;

представляє партію у взаєминах з органами влади, політичними, громадськими та іншими організаціями України та за її межами;

звертається з пропозиціями до Президента України, Верховної Ради України, Уряду України, інших органів влади з питань державної політичного, економічного та суспільного життя;

робить заяви з важливих питань державного, політичного, економічного життя країни та захисту прав людини;

вносить пропозиції з'їзду щодо членів Політради та Контрольно-ревізійної комісій, їх кількісного складу;

визначає кадрову політику в партії;

подає на затвердження Політради кандидатуру голови Секретаріату;

розпоряджається коштами і майном партії в межах, визначених Політрадою;

виносить на розгляд з'їзду кандидатури для ротації членів Політради;

призначає та звільняє своїх заступників, яких повинно бути не більше трьох;

приймає на постійну роботу та звільняє з цієї роботи штатних працівників;

затверджує штатний розклад і посадові оклади Секретаріату;

може делегувати частину своїх адміністративних повноважень членам партії (штатним працівникам) шляхом видання відповідних доручень (довіреностей);

може накладати в дисциплінарному порядку наказові стягнення — попередження з одночасним призупиненням або усуненням від повноважень у складі керівних структур, якщо член партії такі має.

Друга партія, з таким же і.к. 25992406 заявила за допомогою Семьоркіної О.М. офіційно про своє існування в 2006 році — натепер існує за підробленими правовстановлюючими документами на своє створення за допомогою плагіату твору інтелектуальної власності Черниша П.П., ймовірно, буде включена тією ж Семьоркіною О.М. до офіційних дій тільки після запланованого нею полишення першої партії реєстраційного свідоцтва в 2011 році.

Мін'юстом (читай — Семьоркіною О.М.) оформлена в 2004 році в Держреєстрі за громадянином Костржевським Д.Б. на правах приватної власності.

З цією метою Костржевський Д.Б. три (!!!) роки, будучи позапартійним, висвітлювався Семьоркіною О.М. на офіційному веб-сайті Мін'юсту головою партії замість легітимного обраного партійним з'їздом Черниша П.П. Така ганьба держави у нецивілізованому відношенні до політичних партій до тепер приховується...

Про звільнення від головування всією Партією позапартійного з грудня 2005 року Костржевського Д.Б. Мін'юстом було повідомлено діючого за з'їздом Голову Черниша П.П. тільки 14 лютого 2008 року за № 32-42-2901.

Нарешті, наказом № 450 від 27.06.2008 року Головного управління юстиції в Київській області позапартійного Костржевського Д.Б. було звільнено і від другої керівної в Партії посади — від голови Київської обласної організації.

Вдумайтесь, звільнено не наказом Голови чи рішенням з'їзду Партії, а цензурним державним наглядачем — ревізором (!!!) — Головним управлінням юстиції в Київськії області. Це і є натепер найбільш надійна реальна дійсність, яка не любить розпусти уявлень тощо.

Проте Костржевський Д.Б. в своїй пояснювальній записці начальнику Соломенського райвідділу міліції міста Києва в лютому 2010 року вже заявив, що визнана та зареєстрована в 2004 році Мін'юстом клонована назва Партії з первинною назвою твору інтелектуальної власності Черниша П.П.: «Партія розбудови, правозохисту недержавних організацій — Партія Правозахисту» — це вже його (читай — і Семьоркіної О.М.) об'єкт твору інтелектуальної власності.

Вважаємо, що Семьоркіна О.М. після такої заяви Костржевського Д.Б. обов'язково з застосуванням своєї кримінальної оборудки подасть до суду позов про полишення діючої Партії реєстраційного свідоцтва.

Навіть пересічному громадянину зрозуміло, що в Україні не може існувати на законних підставах за одним і тим же ідентифікаційним кодом 25992406 дві політичні партії. Про таке порушення закону складено висновок правоохоронного органу, що необхідно порушити кримінальну справу за ч. 2 ст. 176 КК України за місцем скоєння злочину. Однак ще з березня 2010 року цей висновок приховується київською міліцією, очолюваною Генерал-лейтенантом міліції Крикун О.О..

На жаль, таке кримінальне дійство посадовця Мін'юсту Семьоркіної О.М. стало постійно «незрозумілим» навіть Генеральній прокуратурі України, ймовірно, через те, що мін'юстівці мають можливість застосувати і до неї «відповідні санкції, у випадку її «прозріння».

Партії повністю зрозумілі і підстави фахівців Генеральної прокуратури, чому вони не відрізняють процедуру РЕЄСТРАЦІЇ політичної партії (коли партія ще не є юридичною особою) від процедури її ДІЯЛЬНОСТІ після реєстрації (коли партія вже є юридичною особою). Адже різниця між цими процедурами, умовно, як між землею і небом, чим дуже вміло користується Семьоркіна О.М. за допомогою своєї кримінальної оборудки, під яку потрапив навіть начальник Головного Управління Генпрокуратури.

Наприклад, скарги на цензуру та геноцид розуму зі сторони Мін'юсту під час ДІЯЛЬНОСТІ Партії, навіть начальник Головного управління Генпрокуратури рекомендує вирішити зверненням до суду «за порушення норм закону при РЕЄСТРАЦІЇ політичної партії (документ № 0711/1-11137-07 від 22.06.09). При цьому, ймовірно, цей начальник знає, що навіть судова гілка влади, не має права розглядати питання ДІЯЛЬНОСТІ політичної партії за постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 03.12.97, а саме: «Зокрема, Конституції не суперечить правило ст. 2483 ЦПК про непідвідомчість судам скарг на акти та дії об'єднань громадян, які відповідно до Закону, статуту (положення) до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. У тому числі не можуть розглядатися судом скарги на рішення з питань прийому в члени політичної партії чи виключення з неї, на рішення й постанови партійних органів про основні напрями діяльності, на партійні програми, на постанови бюро та інших органів про накладення партійних стягнень».

Одначе, те, що недоступно ні Верховному Суду ні Генеральному Прокурору України, в державі стало доступним посадовцю Мін'юсту Семьоркіній О.М., яка плює на нормативну основу інформаційних правовідносин у державі визначених у статтях 32 і 34 Конституції України, законі від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію». Семьоркіна О.М. вийшла за межі компетенції Мін'юсту та взяла на себе непередбачений законодавством контроль за діяльністю політичних партій, а саме: «за дотриманням статуту при здійснені внутрішньої партійної діяльності, внесенням змін до назви, програми, статуту, складу керівних органів партії, їх зміни адреси та місцезнаходження: дотримання визначеної статутом процедури скликання і проведення засідань відповідних статутних органів, правомочності складу органу, який скликає засідання (стаття 3 Закону). (Див. http: //www.minjust.gov.ua/0/24340).А підставлено начальника Головного управління Генеральної прокуратури таким способом.

Семьоркіною О.М. ще п'ять років тому введено жорстку цензуру на інформаційну товарну продукцію політичної партії шляхом порушення її матеріального права створеним Мін'юстом під себе та затвердженим особисто для себе нормативно-правовим актом: «Порядку підготовки та оформлення рішень щодо ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (зверніть увагу: «щодо ЛЕГАЛІЗАЦІЇ, а не «щодо ДІЯЛЬНОСТІ — автор) об'єднань громадян та інших громадських формувань», затвердженого наказом Мін'юсту від 07.12.2006 № 92/5.

Пунктом 8 в цьому акті порядку ЛЕГАЛІЗАЦІЇ завуальовано надається право в наказовому порядку одній юридичній особі (тобто Мін'юсту) проводити заборонену Конституцією України цензуру (ч.3 ст. 15) інформаційної продукції про прийняття партійних рішень внутрішньо-організаційної ДІЯЛЬНОСТІ та ВИКЛЮЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ другої незалежної юридичної особи (тобто Партії Правозахисту) через так званий «ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК» проведення ревізії коментувань з'їздів (загальних зборів), рішень мандатної комісії, якій підпорядковується з'їзд тощо.

У цей нормативно-правовий акт, яким підставлено вищезазначеного посадовця Генеральної прокуратури, втілено пункт 8 за ознаками ст. 358, 366 КК України, що є компетенцією самої Генеральної прокуратури захистити себе від шахрайства.

З телефонної розмови (тел. 05004017715; 0577308385; 0577312672) з працюючим за дорученням Президента України Януковича В.Ф. очільником Харківської групи по розслідуванню зникнення та вбивства журналіста Климентьєва В.П за порушеною кримінальною справою за фактом вбивства довідався, що з Головного управління юстиції Харківської області вже викрадено документи п'ятирічної інформаційної звітності Климентьєва В.П, як голови Харківської обласної організації.

Тобто група змовників Мін'юсту під керівництвом Семьоркіної О.М. ще до вбивства (а може відразу ж після вбивства) Климентьєва В.П. обезголовила за допомогою цензури та фізичного знищенням документів ще одну (за рахунком — одинадцяту) чергову регіональну організацію Партії.

До цього мені, як Голові партії та голові її Засновницької Ради, як бувшому редактору, а нині як шеф-редактору всеукраїнських партійних газет «Вісник Правозахисту» та «Правозахисник України» Семьоркіною О.М, в порушення Закону України «Про інформацію», було категорично заборонено ознайомлення в Мін'юсті з партійними інформаційними документами та зі своїм матеріальним об'єктом твору інтелектуальної власності, втіленим мною в Партію з метою консолідації нації.

Дозвіл протягом 1,5 року досягав як Голова політичної партії заявами, скаргами, телеграмами, телефонограмами, «оббиванням порогів» — за що мене Семьоркіна О.М двічі випроваджувала за допомогою міліції.

Отримав дозвіл не за черговою телеграмою на ім'я Міністра юстиції Лавриновича О.В., а після особистої зустрічі з Першим заступником Міністра Ємельяновою І.І., котру поінформував, що всі матеріали про нібито не статутне проведення другого етапу VII позачергового з'їзду, за яким Омельченка Г.О. звільнено, а мене обрано головою Партії, та невизнання мене Мін'юстом обраного з'їздом головою Партії, проведено протизаконно за цензурою поданої мною інформаційної продукції матеріалів з'їзду Семьоркіною О.М та є кримінальним за суттю.

Ємельянова І.І. в цей же день надала мені згоду на ознайомлення з інформаційними матеріалами, наданими структурами партії в регіонах Головним управлінням юстиції в областях, з умовою, що потім поінформую її з результатом ознайомлення.

За дві години до кінця робочого дня встиг ознайомитися тільки вибірково з матеріалами першого і десятого томів справи, проте на клопотання Семьоркіної О.М підписав в цей же день повідомлення про ознайомлення з матеріалами всієї справи. Такий підпис мені в подальшому дорого коштував (!).

Моє користування дозволом було зупинено на наступний день таким способом: Семьоркіна О.М., котра не допускала мене до інформаційного матеріалу Партії нібито як не уповноважену особу за висновками мін'юстівської цензури, при моїй спробі ознайомитися з дозволу Ємельянової І.І. з інформаційним продуктом, наданим регіональними структурами Партії Головним управлінням юстиції в областях, у різкій формі заборонила таке ознайомлення, пославшись на ст. 37 Закону України «Про інформацію», за якою не підлягають наданню для ознайомлення документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше).

На моє заперечення, що документи з інформаційним повідомленням структур Партії, наданих обласним структурам Мін'юсту, Семьоркіна О.М не має законного права відносити до зазначених нею виключних правил ст.37 цього ж Закону, так як вони не пов'язані з розробкою напряму діяльності Мін'юсту, його процесом прийняття рішень і не передують їх прийняттю, зразу ж призначила до мене наглядачем невідому мені особу чоловічої статі (тобто привела мене в статус підслідчого!), котра перенесла всі томи інформаційної справи до службового кабінету Семьоркіної О.М..

При моєму ознайомлені в її службовому кабінеті з зазначеними матеріалами під наглядом приставленої до мене слідчої особи, мій намір скопіювати (переписати) знайдений мною інформаційний документ, підтверджуючий діяльність Климентьєва В.П як голови Харківської обласної партійної організації, Семьоркіна О.М. негайно зупинила викликом міліцейської охорони, яка видворила мене за межі будівлі Мін'юсту за адресою: 01001 м. Київ, вул. Городецького, 13, про що в наступний день направив письмову скаргу першому заступнику Міністра юстиції України Ємельяновій І.І..

Впевнений, що натепер всі документи щодо інформаційної діяльності голови Харківської обласної організації Климентьєва В.П. вже також знищені як докази і у самому Міністерстві юстиції України, так як переглянуті мною документи були пронумеровані олівцем або ж зовсім не пронумеровані тощо.

Факти застосування жорсткої ЦЕНЗУРИ СЛОВА ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРАВОЗАХИСНОЇ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ ТА ГЕНОЦИДУ РОЗУМУ ЧЛЕНІВ ЦІЄЇ ПАРТІЇ ТА ЇХ ЛІДЕРІВ, а також факт реєстрації Мін'юстом клону Партії, за ідентифікаційним кодом 25992406, підготовленої Семьоркіною О.М до знищення діючої Партії, беззаперечні та документально підтверджені, мають всі ознаки кримінальних.

ВОНИ І Є ОДНІЄЮ З ПРИЧИН ВИКРАДЕННЯ ТА ВБИВСТВА КЛИМЕНТЬЄВА В.П., КОТРИЙ СТАВ ЗА ПІДСТАВ НЕПЕРЕБОРНИМ БАР'ЄРОМ ДО ЗНИЩЕННЯ ПАРТІЇ ПРАВОЗАХИСТУ за схемою Семьоркіної О.М. і Ко .

Наше твердження не є фантазією. Після оголошення Чернишом П.П. про підготовку до знищення діючої Партії та продаж мін'юстівцями (читай — Семьоркіною О.М.) клону Партії та внесення його до державного Реєстру як нової (другої) Партії (інформацію про її реєстрацію приховує навіть Міністр юстиції та дотепер не надає відповідь на запити від 21.07.10 № 37-з, від 17.09.10 № 135-с), а також нереагування правоохоронних органів держави на заявлене клопотання Черниша П.П. про його захист через погрози фізичного знищення, він був змушений оформити та нотаріально завірити ЗАПОВІТ на ім'я Президента та Голови Верховної Ради України, — у випадку його смерті ними не допустити викрадення об'єкту твору інтелектуальної власності, втіленого в Партію для консолідації нації. Копію заповіту було надіслано за призначеннями листами на замовлення.

Проте після оформленого заповіту було вбито не Черниша П.П., а його 25-річного племінника Олександра, який його охороняв, як голову чомусь незручної для керівництва держави політичної партії.

При цьому тіло Черниша О.А. не дозволили передати ні його батьку Чернишу А.П., ні Чернишу П.П., як родичу для поховання з дозволу старшого слідчого Куса Н.А. від 11 грудня 2009 року, а поховали 31 грудня 2009 року таємно (без повідомлення родичам) як невідому особу (бомжа), ймовірно, для приховання тілесних ран фізичного вбивства.

Правозахист України визнає таке як геноцид розуму живих по захисту убієнних.

Ні Президент України, ні Уповноважений Верховної Ради з прав людини дотепер не надали можливостей організувати бодай одну тільки з них — можливість батькові на його багаторазові клопотання, а також на депутатське звернення народного депутата України захоронити свого сина (та племінника Голови Партії Правозахисту в Україні) за християнським звичаєм (!!!).

За таких обставин Черниш П.П. змушений був відректися від головування в Партії поданою заявою та передати головування Омельченку Г.О. на першому етапі VII позачергового з'їзду від 10 січня 2010 року.

Одначе, на другому етапі VII позачергового з'їзду від 13 червня 2010 року Черниша П.П. знову було обрано головою Партії після того, коли новообраного голову Омельченка Г.О. Мін'юст чотири місяці не визнавав за наказовою цензурою інформації про його обрання.

Тобто відкрито насміхався (реально — знущався) з відомої у світі особи. Накази Омельченка Г.О. (наприклад, про звільнення голови Дніпропетровської обласної організації за порушення статутних норм) не бралися Мінюстом до відома. Тобто автоматично скасовувалися на підставі обезголовлення Партії.

На інформаційний матеріал другого етапу VІІ позачергового з'їзду Мін'юст у наказовому порядку визнав тільки звільнення від головування Омельченка Г.О., а обрання Черниша П.П. цензурою заборонив.

На скаргу Черниша П.П., що це відкриті корупційні дії, коли на одному і тому ж з'їзді одного визнають ЗВІЛЬНЕНИМ за статутно проведеним з'їздом, а другого НЕ ВИЗНАЮТЬ ПРИЗНАЧЕНИМ за нестатутно проведеним з'їздом, Мінюст зробив таке, що не піддається здоровому глузду взагалі, а саме:

Щоб не визнавати обрання на з'їзді Черниша П.П., цинічно звільнив Омельченка Г.О. нібито як за його заявою до Мін'юсту від обов'язків Голови партії своїм власним рішенням за підстав, що той має статус народного депутата України, а тому підпадає під звільнення не партією, а Мін'юстом.

В цьому випадку Черниш П.П. вже не міг посилатися на з'їзд, на якому Омельченка Г.О. звільняли, а його одночасно обрали.

За таке висвітлене у ЗМІ України спотворення чинного законодавства державним посадовцем Мін'юсту Семьоркіною О.М. та відкрите насміховище над народним депутатом та Героєм України, членом Асамблеї Ради Європи та кандидатом юридичних наук, Генералом СБУ — вона дотепер не понесла бодай дисциплінарного покарання та на офіційному веб-сайті Мін'юсту висвітлює для всього загалу України, що Партія Правозахисту вже безхозна тощо.

Омельченко Г.О. ніколи не був офіційно підпорядкований по партійній лінії Мін'юсту, щоб той мав право його звільнити від головування в Партії тільки за те, що останній має статус народного депутата України та відмінити його накази виключної компетенції голови Партії тощо..

Таке беззаконне втручання Мін'юсту у вирішення кадрових обрань та призначень у політичній партії, судовою владою не тільки не зупиняється, а навіть заохочується!

Наприклад, позовне звернення до суду Київської обласної організації Партії про протиправне недопущення Київською обласною окружною виборчою комісією до виборів 31 жовтня 2010 року через надання Головним управлінням юстиції Київської області недостовірної інформації про те, що у такій організації немає голови. Тобто через навмисне обезголовлення (коронний номер Семьоркіної О.М.) цієї організації, як і самої Партії (як Гбур М.С. — голову Київської обласної організації з 2006 року, так і Черниша П.П. — голову Партії), Семьоркіною О.М. перед виборами 31 жовтня 2010 року було заборонено висвітлювати на офіційному веб-сайті Мін'юсту, що документально зафіксовано витягами з цього веб-сайту та скаргами на той період.

Насправді ж Омельченко Г.О. ніколи не писав заяви до Мін'юсту про звільнення його від посади голови Партії, зате офіційно поставив його до відома, що він звільнений з'їздом та зазначив, що новообраний голова Черниш П.П. вже повідомив про таке Мін'юст.

Це ще один беззаперечний доказ спотворення істинної партійної інформації цензурою Мін'юсту та наклеп на народного депутата України, який, ймовірно, самостійно захистить свої права, свободи та інтереси через прокурора та суд.

Звернення Партії до другого контролюючого органу за її діяльністю — ЦВК України, що їй Мінюстом направлено недостовірну інформацію про Партію та про надану Партією достовірну інформацію — до відома не взяті, ймовірно, за народним прислів'ям: «Ворон воронові ока не виклює тощо.

Лозунг 2000 року Партії: «Теперішня судова система — це недоторкана «каста» та «розсадник» корупції в державі і натепер не втратив свого значення (Програма Партії Правозахисту).

Апогея державної цензури Мін'юстом інформаційного повідомлення Партії досягнуто після подання телеграм головою Партії Чернишом П.П. на ім'я Президента України та голови ЦВК України про проведення системою Мін'юсту цензури слова на інформаційне повідомлення Партії та приведення в дію досягнення цензурної мети через поголовні слідчі дії та залякування всіх голів партійних регіональних організацій для закріплення цензури слова та для приручення лідера політичної партії Черниша П.П. до послухання тощо.

Для приховання Мін'юстом цензури та геноциду Партії в цілому, було задіяно Головні управління юстиції Одеської, Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Київської, Кримської, Херсонської, Кіровоградської, Дніпропетровської...областей, які надали до Мін'юсту недостовірні (сфабриковані) дані про відсутність голів (котрих до цього вони ж за цензурою Мін'юсту навмисно не взяли до відома за наданою інформацією Партії) за невідомо якою юридичною адресою або ж підключили до надання інформації семьоркінських ставлеників, котрі по 1,5 — 2 роки вже не є членами Партії, але які мають підроблені печатки та є цензурними надавачами необхідної дезінформації Семьоркіній О.М. під накази проведення геноциду розуму партійців.

НАТЕПЕР У СВОЇЙ ДЕРЖАВІ МЕНЕ, ЯК ЗАСНОВНИКА ТА ГОЛОВУ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ ПО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ, У ЯКУ ВТІЛИВ СВІЙ ОБ'ЄКТ ТВОРУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ДЛЯ КОНСОЛІДАЦІЇ НАЦІЇ, ПРИМУСИЛИ ПЕРЕХОВУВАТИСЯ ВІД ЗЛОЧИННИХ НАМІРІВ ВИСОКОПОСАДОВЦІВ ЦІЄЇ Ж ДЕРЖАВИ.

Навіть змушений був звертатися до дипломатичного представництва однієї з держав з клопотанням про політичний притулок після вбивства мого племінника й особистого охоронця 25-річного Черниша Олександра Анатолійовича та не надання дозволу рідним на його поховання тощо.

Незадовго до викрадення та вбивства самого Климентьєва В.П. у телефонній розмові зі мною він наполегливо (як таке вже було з ним і в 2009 році, коли Семьоркіна О. М. разом з позапартійним Мартинюком О.М. провели два несанкціонованих головою Партії, тобто мною, партійні з'їзди в м. Харкові та м. Києві з однією метою — відсторонення Черниша П.П. від керівництва Партією) рекомендував негайно продати Партію для її порятунку.

На мою надію, що новим Президентом України Януковичем В.Ф. нарешті буде зупинено це безмежне свавілля беззаконня та відкритих кримінальних дій Семьоркіної О.М, котра, по моїм з Климентьєвим В.П. розрахункам, за американськими мірками на той час підлягала засудженню не менше, ніж на 250-300 років ув'язнення, він відреагував словами: «Проти лому немає прийому» та «Ви, Павло Павлович, вилами наміряні зупинити наступаючий на нас танк. Не вийде!», — які чітко закарбувалися у моїй пам'яті.

Тоді ми й домовилися, що Климентьєв В.П. з позицій журналіста-міжнародника висвітить зазначену проблему Партії та її членів професіонально за матеріалами веб-сайту Партії та тих, які мною було повідомлено йому через засоби зв'язку. А мною, у свою чергу, буде підготовлено від імені Партії звернення до міжнародної спільноти.

На жаль Климентьєва В.П. вбили, а мені від імені Президії Політради Партії призначено оприлюднити тільки приховану істину підстав та причин його вбивства.

Вважаю, що ще в квітні 2010 року Климентьєв В.П вже підписав собі вирок через партійну газету «Новий стиль» Харківської обласної організації Партії відкритим інформаційним запитом до Президента України Януковича В.Ф: «Законы заработают, если кабинеты власти очистить от преступников».

Адже як на одного з таких злочинців при владі Партія багаторазово вказувала Президенту та Генеральному прокурору України на Семьоркіну О.М. Однак, Президент України, котрий насправді бажає своїми конкретними діями очистити країну від злочинців у владі, насправді реально ще не був на той час спроможний захистити розум громадян-партійців від геноциду та інформаційні повідомлення Партії від жорсткої цензури слова семьоркіних («сірих кардиналів»), бо вони поки що при владі.

Для проведення зрівняльного аналізу критичних статей Климентьєва В.П. надаємо в копіях деякі з них листами на замовлення тим, кому особисто буде направлено це оприлюднення.

На жаль, професіональне розкриття та донесення до загалу Климентьєвим В.П відкритого криміналітету у вищезазначеній ситуації кримінальних оборудок «сірого кардиналу» у владі Семьоркіної О.М., вважаю, також знищено при його вбивстві.

З аналізу ситуації випливає, що телефони як Климентьєва В.П., так і Черниша П.П. прослуховували. А за цією підставою закономірно за логікою, що були проведені дії на упередження тощо.

Сподіваємося разом з партійцями та прихильниками на розуміння ситуації позбутися нами цензури слова на обов'язкові за законом інформаційні повідомлення Партії та геноциду розуму її членів, в тому числі голови партії Черниша П.П., а також не допустити до повного знищення побудовану з втіленням об'єкту твору інтелектуальної власності для консолідації нації політичну партію в Україні по захисту прав, свобод та інтересів громадян за рахунок введення в 2011 році в дію Мін'юстом зареєстрованого в Держреєстрі клону під назвою «Партія розбудови, правозахисту недержавних організацій України».

Ця назва є первинною при реєстрації в 2001 році Партії в Мін'юсті за нотаріально завіреною заявою теперішньої діючої Партії та є інтелектуальною власністю співавторів (авторів) твору за Свідоцтвом про державну реєстрацію прав автора на твір від 29.02.2000 р. № 2875.

Шановна Ніно Іванівно!

Керуючись ст. 161 Конституції України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», -

прошу:

1.Відкрити провадження та призначення перевірок за фактами порушення посадовцем Мін'юсту Семьоркіною О.М. прав, свобод та інтересів людини і громадянина за вище перерахованими підставами застосування забороненої частиною 3 ст. 15 Конституції України цензури до інформаційної продукції Партії Правозахисту та геноциду розуму її членів, в тому числі її лідерів при державній гарантії свободи політичної діяльності за ч. 4 ст. 15 Конституції України, та про вихід Мін'юсту за межі встановленого ст. ст. 36, 37 Конституції України виключного переліку обмежень, по яким діяльність політичних партій забороняється, що стало підставами та причинами вбивства голови Харківської обласної організації Партії, журналіста-міжнародника Климентьєва Василя Петровича.

2. Долучити мене до призначених перевірок.

З повагою, Голова Черниш П.П.

P.S Це оприлюднення інформації направлено Відділу публічної інформації ООН, Українській службі «Голос Америки» програми «ЧАС-ТАЙМ», ЗМІ...тощо.