Для мене, як для багатьох городян обласного центру, депутат міськради Микола Васильович Вороненко давно вже є непересічною особистістю, глибоко шанованою всіма, хто його знає і повсякчас з ним спілкується. Ще наприкінці минулого століття я вперше опублікував про нього нарис у владній газеті «Рідне Прибужжя». Чимало відгуків у писемній та усній формі було на цю публікацію — і, уявімо, жодного негативного. І це не дивно. Певне, сотні читачів, переконалися у тому, що героєві нарису були .і є притаманні порядність, обов'язковість у всьому, вміння мислити філософськими категоріями, висока самодисципліна, вимогливість до себе та інших. Тому я, як і інші, торік радо зустрів звістку про те, що Миколу Васильовича удруге було обрано депутатом до міської ради.

Природна скромність новообраного депутата довго не давала можливості, аби ми зустрілися з ним для відвертої та щирої розмови. Та все-таки, попри брак часу і постійну зайнятість, наприкінці січня і у середині лютого цього року пощастило віч-на-віч поговорити з героєм нарису, опублікованого кільканадцять років тому.

- Безперечно, з приходом нової влади в обласній і міській структурах, — розпочав розмову Микола Васильович, — відчутні реальні зміни на краще. Як на мене,. Партія регіонів, до якої і я маю честь належати, це сьогодні не лише впливова сила в нашому суспільстві, але й партія однодумців, що взяла на себе відповідальність за все, що ми маємо і матимемо.

- Або не маємо.

- Звісно. І це не приховується. Вважаю, що нам потрібні докорінні зміни щодо нового податкового кодексу, аби надати дієву та реальну підтримку малому і середньому бізнесу, а також серйозно переглянути Закон про пенсії. У нашій країні потрібно насамперед надавати першочергову увагу соціальним питанням. У нас, у Миколаєві, як і по всій Україні, боляче дивитись на те, як біля приміщень районного суду стоять довгі черги дітей війни, наймолодшим з яких вже понад 65 років, а вік найстарших «дітей» наближається до вісімдесяти. Стоять ті, кому держава офіційно давно вже визнала надати допомогу. А скільки додатково потрібно оформити документів! Хіба це не формалізм?! Хіба в документі не зазначено, скільки кому років? Для чого ж додаткові папірці? Гадаю, що влада і в місті, і в області розберуться у цьому питанні.

Уважно слухаю свого енергійного, не байдужого до багатьох негараздів, співрозмовника, і відчуваю: це не єдине, що його турбує, і не помилився. Бо вже далі Микола Васильович продовжував відверто говорити про те, що його турбувало, мабуть, не перший день:

- На жаль, не все було продумано у нас попередньою, помаранчевою, владою щодо вищої школи в Україні. У нас, де сорок п'ять мільйонів населення, понад вісімсот університетів, тоді як у Німеччині, де населення майже вдвічі більше, кількість вищих шкіл ледве сягає ста. Та сама картина у Франції, Великій Британії, Італії та інших цивілізованих країнах.

- Так, — погоджуюсь, — кількість університетів у нас ще не завжди відповідає їх якості, не всі ті, хто сьогодні має вишу освіту в Україні, відповідають,реальній середній освіті.

- Бо університети перетворилися в бізнес-структури. Заплатив гроші, і тобі диплом не лише вищої школи, але й наукові ступені. На жаль, такі доктори і кандидати наук є й у нас. Особливо економічних наук, хоча наша економіка вре ще залишає бажати кращого.

По тому, з яким хвилюванням і деякою гарячкуватістю, неудаваним болем говорив про все відомий городянин, ставало зрозуміло, що йому, який віддав понад 40 років праці рідній країні, не байдужа доля і півмільйонного міста, і усього регіону, і України в цілому. Та за всім, що відбувається у світі, Микола Васильович уважно стежить. Уболіває насамперед за місто, в якому мешкає вже майже 30 років. Якщо життя мого співрозмовника поділити навпіл, то першу половину він прожив на Дніпропетровщині, а другу — є нашим земляком.

Закінчивши малювати дещо невеселу (м'яко кажучи) картину «негараздів, що залишила нам у спадок попередня влада, мій співрозмовник перейшов на мажорну тональність:

- Є підстави більш бадьоро сприймати майбутнє у Миколаєві, в області і загалом в Україні.

- Це те як?

- Спочатку говоритимемо про центральну владу. Згадаємо, який роздрай, щоденні суперечки тривали між Ющенком і Тимошенко у попередні роки. Сьогодні в Україні домінує стабільність, єдність усіх гілок влади, одностайність в усьому нашого українського тріумвірату в особі Президента, прем'єра і голови парламенту.

- Те саме у нашій обласній і міській владі.

- Безперечно. Почну з області. Миколаївці радо зустріли призначення на посаду керівника області нового «старого» губернатора Миколи Петровича Круглова. Не випадково кажу нового «старого». Ще п'ятнадцять років тому, 1996 року, Миколу Петровича, 45-річного першого заступника Миколаївської облдержадміністрації, дипломованого інженера, а згодом і випускника Академії народного господарства при Раді міністрів СРСР було призначено губернатором Миколаївщини. Нагадаю, що саме тоді вперше очолив міську владу і Володимир Дмитрович Чайка. 1 тоді, п'ятнадцять років тому, і сьогодні між керівництвом міської та обласної влади взаєморозуміння в усіх питаннях господарства і соціального розвитку. Успішно у минулому столітті очолював Микола Петрович міністерство транспорту України, а 1998 року, задовго до свого п'ятдесятиріччя, нинішній губернатор відразу здобув дві нагороди: «Городянин року у номінації «Суднобудування» і заслужено став «Людиною року 1998». Відколи Микола Петрович очолює адміністрацію, справи в області пішли на краще. В усьому колишній очільник обласної організації Партії регіонів виступає як зрілий і цілеспрямований керманич, який по-діловому і оперативно вирішує нагальні проблеми регіону, а для своїх виборців він завжди відкритий і доступний, хоча ніколи не поступається своїми принципами.

- І розумно вирішує кадрові питання.

- Саме так. Сьогодні дружний тандем Миколи Петровича Круглова і голови обласної ради, керівника обласної організації Партії регіонів Ігоря Сергійовича Дятлова — це поєднання досвіду і молодості, далекоглядна стратегія спадкоємності у підготовці майбутніх урядових кадрів нової України. Хотів би додати, що цей вдалий тандем Миколи Круглова і Ігоря Дятлова сприяє розв'язанню всіх проблем соціального розвитку нашої області. Здається, що на Миколаївщині немає установи і закладу, вищих і середніх шкіл, дошкільних установ, якими б не переймався наш губернатор. Наприклад, переді мною свіжий номер шанованої в області газети «Николаевские новости» (спортивний варіант) від 15 лютого п. р., де на першій шпальті читаємо: «Микола Круглов, голова обласного відділення Миколаївського олімпійського комітету, пообіцяв, що жоден спортивний об'єкт не щезне з карти Миколаївщини», а на другій шпальті цієї шанованої в області газети детально розповідається про участь Миколаївського губернатора у роботі Олімпійського комітету нашого регіону. А словам нашого губернатора можна і потрібно вірити. І так в усьому.

- Те саме, Миколо Васильовичу, мабуть, ми спостерігаємо і в депутатському корпусі міста та його очільника Володимира Дмитровича Чайки?

- У цьому ніхто не має сумніву.. Скажу більше. Четверту каденцію поспіть очолює міську владу кандидат технічних наук, відомий і шанований городянин Володимир Дмитрович Чайка. І тут теж, як і в обласній владі, на щастя, існує вдалий і згуртований тандем в керівництві як щодо адміністративного плану, так і партійного. Маю на увазі голову міської організації Партії регіонів секретаря міської ради, добре знаної у позитивному плані людини у нашому місті Володимира Івановича Коренюгіна. який ще у минулому столітті показав себе розумним і виваженим керівником багатьох миколаївських підприємств. Як і Володимир Дмитрович Чайка, Володимир Іванович досвідчений професіонал. Обидва Володимири — Чайка і Коренюгін — зразок злагодженої роботи в керівництві міської влади. І в цьому відношенні, на моє глибоке переконання, нашому місту, усім городянам поталанило, шо керманичами є і однодумці, і однопартійні. Узагалі ця депутатська каденція, як ніколи раніше, вдала, бо весь її склад становлять самодостатні професіонали, які «обізнані з проблемами міста і для яких найбільш важливі не політичні суперечки, а інтереси простих людей.

- Ви вважаєте, Миколо Васильовичу, що у найближчі чотири-п'ять років миколаївців цілком влаштує і нинішній депутатській корпус, і його нинішнє керівництво?

- На цю каденцію влаштує, і на наступну.

-?!

- Не дивуйтесь. Городяни мають усвідомлювати, що такому меру, як Володимир Дмитрович Чайка і його колезі Володимиру Івановичу Коренюгіну у найближчі десять років альтернативи немає. Вони найкраще обізнані з життям нашого міста, не тільки з його господарськими структурами, але й з охороною здоров'я, розвитком мистецтва, освіти, культури. До речі, це саме можна сказати і про нинішнє обласне керівництво. Два тандеми — Круглов і Дятлов в області, а в місті Чайка і Коренюгін — запорука нинішніх успіхів і стабільності і сьогодні, і ще на довгі роки.

Такої думки про обласний і міський депутатський корпуси не лише Микола Васильович Вороненко. З позицією нашого депутата, яка зазвичай зрозуміла, доцільна і справедлива, цілком згодні численні виборці міста і області.

Насамкінець додамо ще кілька слів про самого Миколу Васильовича, який громадські інтереси завжди ставив і ставить вище особистих, який на чужий біль реагує так, як на власний. Людина активної життєвої позиції, він знаходить час і можливість допомагати тим, хто поруч — фізичним особам, установам, навчальним і дошкільним закладам. Зокрема реальну допомогу відчувають колективи шкіл №32, 64 та інші. Позитивно говорять про М.В. Вороненка депутати міської ради, знайомі, друзі, колеги та підлеглі, віддаючи належне його людяності, доброзичливості та чуйності.

Сьогодні, коли ми відзначаємо День захисника Вітчизни, побажаємо Миколі Васильовичу доброго здоров'я і усіх гараздів. Хай щастить йому і його колегам в усьому.