Зима на завершення вирішила показати, хто в домі господар. Покрила землю сніжно-білим покривалом та вморозила такий стабільний мінус, що став відкриттям останніх років. Даючи таким чином призаробити «трошки» грошенят нашому північному сусідові, який дбайливо забезпечує нас газом за цінами, що значно перевищують європейські, при цьому не гребує набиватись у друзі. Луплячи зовсім не братню ціну на газ — він Україні коштує на 50 доларів більше, ніж країнам Європи, хоч за транзит розраховуються за цінами, що значно менші, ніж світові.

І тепер зрозуміло, що, маючи таких друзів у Білокамінній, можна спокійно жити і без ворогів. Холод у чергове випробовує на міцність житлово-комунальне господарство країни, яке вже не перший рік на ладан дише і не скрізь це випробовування витримує. Пориви труб опалення стали звичними навіть у столиці, про інші катаклізми годі й говорити. Економіка країни за 20 років незалежності представниками різних влад доведена практично до колапсу. Багатство країни розпродане за 13 млрд. доларів, за даними Фонду держмайна, а борг країни вже становить 52 млрд. доларів. Правда, невідомо про будови нових заводів, пароходів, а де ділись ці кошти, щось зовсім не чути. Окрім супермаркетів та бутиків, особливо похвалитися нічим. Більшість діючих підприємств збудовані в часи радянської доби і нині доживають свій вік без будь-якої модернізації. І не дивно, що у нас ціни на послуги з кожним роком лише підвищуються, а кількість аварій зростає. Введений в дію єдиний за роки незалежності атомний блок на Хмельницькій АЕС лише підтверджує рівень технічної деградації енергетичної складової країни. Більшість теплових електростанцій давно відпрацювали свій ресурс, а обладнання середини минулого століття не може забезпечувати виробництва як дешевої енергії, так і теплоресурсів. Олігархи, які експлуатують цей сектор економіки, як і більшість інших, в основному викачують ресурси, ховаючи їх в офшорах. Так, лише на Кіпр було виведено більше 6 млрд. доларів і таких місць у світі вистачає. Вони дають можливість уникати оподаткування, а потім заводити вкрадені у народу кошти як інвестиції. А уряди шукають копійки, аби покрити дефіцит Пенсійного фонду. Давно не вкладаються кошти у відновлення та модернізацію інфраструктури держави. Сама ж вона повністю усунулась від цих процесів і практично їх не контролює, а ті, хто попадає у владні кабінети, в першу чергу намагаються заробити на бюджеті. Розкрадання країни триває не один рік. І поки що не видно політика чи політичної сили, які покладуть цьому край. Але події, що набирають обертів на Близькому Сході, мають стати тривожним сигналом для панівної касти країни. Соціальна несправедливість та несправедливий розподіл матеріальних ресурсів виводять на вулиці арабських країн мільйони незадоволених владою, і правлячі режими один за одним падають, як переспілі груші у траву. Наскільки можна буде повернути справедливість у розбурханих країнах, нині сказати складно, бо найкоротший шлях — це дорога до хаосу та розрухи. З нашим рівнем недовіри до влади, песимізмом українців та економічною політикою уряду не складно передбачити, що терпець і у наших громадян може увірватись досить скоро. Уряд та Президент продовжують політику своїх попередників: не виходить з економічними реформами — берись за конституційні. Не засохло ще чорнило на новій Конституції, розробленій за Президента Ющенка, як своїм указом Президент Янукович створює науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї, керівником якої призначили колишнього шанувальника лідера БЮТ, першого Президента України Леоніда Кравчука. Леонід Макарович, на жаль, забув про свою роль у неприйнятті Конституції України, що пройшла всенародне обговорення у 1993 році, на утвердженні якої настоював Народний Рух України. За словами В. Гетьмана, до її прийняття не були готові, впершу чергу, співголови Конституційної комісії Л. Кравчук та І. Плющ, тому Україна продовжувала жити за старою до 28 червня 1996 року. Після її прийняття політичний панівний бомонд держави придумав улюблену гру «Зміни Конституцію під себе», і Леонід Кучма, і його наступники ні на йоту не відступали від цього принципу. Леонід Кучма навіть референдум провів, щоб обрізати повноваження парламенту, а у 2004 році все ж добився свого, проштовхнувши до неї зміни, зробивши країну парламентсько-президентською. Всі реформи, на жаль, у конституційному процесі направлені лише на перерозподіл владних повноважень для себе любимих. Ніхто за багато років зовсім не переймався виконанням тих положень, що прописані в Основному Законі і захищають права громадян. Більшість положень нині чинної, хоч незаконно відновленої, але все ж найкращої в Європі Конституції, не діють і замість того, щоб зберегти гарантовані тим же Основним Законом соціальні та економічні гарантії, владна каста знову почала все трощити під себе. І не дивно, що, прийшовши до влади на чолі партії олігархів, Янукович, через Конституцію, спробує обрізати права громадян. Мабуть, і окуляри тут надівати не потрібно, щоб побачити, як полірується законодавче поле. Багато того, що декларовано в Конституції, принятій у перші роки Незалежності, — безплатна медицина, освіта, може звідти зникнути, і українцям необхідно буде докласти немало зусиль, аби це назад повернути. Тому вже нині треба змусити владу будувати соціально орієнтовану країну, не таку, яка лише захищає багатіїв-олігархів та їх родини. Ініціативи влади може поламати ситуація, що нині складається в світі, да і словоблуддям відволікати українців від речей, які нині їх хвилюють, довго не вийде. І в разі необхідності вони зуміють захистити свої конституційні права, скільки б влада не намагалась їх звузити для максимального розширення власних. Намагання посилитися за рахунок громадських свобод рано чи пізно буде мати плачевні наслідки для влади, яка ініціює ці зміни.