Безперечно, за рівнем соціально-економічного та культурного розвитку Рибаківська сільська рада є однією з кращих не лише на теренах Березанського району, а й у межах усієї Миколаївщини. Власне, ця відома для багатьох рибаківців та гостей затишного приморського краю аксіома була вкотре підтверджена і нещодавно, під час підбиття підсумків загальнонаціонального проекту «Україна від краю до краю. Місцеве самоврядування» за 2010 рік. Згідно з вердиктом поважного журі проекту до числа 150-ти кращих місцевих рад 46-мільйонної країни потрапила й Рибаківська сільрада, до якої входять три села — Рибаківка, Лугове та Глибоке. В чому ж секрет цього гучного успіху?
- Та ніяких особливих секретів немає, — посміхається Рибаківський сільський голова Віктор Бізіков. — Щоб добитися позитивних зрушень у будь-якій справі, насамперед потрібно багато та наполегливо працювати, покращуючи життя окремої людини, родини, територіальної громади. І пам'ятати давню народну мудрість, що гуртом — і батька легше бити.
Варто зазначити, що ще декілька років тому село роздирали глибокі внутрішні протиріччя, а ситуація нагадувала відому байку «Либідь, рак і щука». Та з приходом, у 2006 році, на посаду сільського голови Віктора Бізікова цим «розбіжностям» було рішуче покладено край. Причому новий керманич сільської громади не обіцяв виборцям золоті гори, а говорив прості та зрозумілі всім слова: сила нашої громади — в єдності, і тільки ми самі, не очікуючи якихось подачок «зверху», в змозі зробити власне життя більш заможним та комфортним. Правильність обраного курсу було підтверджено під час виборів 2010 року, коли за кандидатуру В. Бізікова проголосувало більше людей, аніж за трьох його головних конкурентів, разом узятих.
І якщо раніше, у п'ятому скликанні, у сільській раді були спроби розшаруватися, скажімо, за партійним принципом, то наразі всі рибаківці належать до однієї партії, ім'я якій — Рибаківська сільська рада. Причому активну участь у житті місцевої громади беруть не лише депутати сільської ради та працівники бюджетних установ, а й пересічні мешканці. Так, колишній учитель історії Микола Паєв аж ніяк не забажав перебувати на «заслуженому відпочинку», а веде активну роботу з написання історії Рибаківської сільської ради і збирає матеріали для майбутнього краєзнавчого музею. М. Паєв також є здібним поетом, зокрема написав гімн села Рибаківки. Зауважу, що Микола Костянтинович трудиться на громадських засадах, не вимагаючи за свою копітку працю жодної копійки.
- І таких, як Микола Паєв, більшість, — зауважує Віктор Бізіков. — Як це комусь не здасться дивним, але у цей меркантильний, нестабільний час для наших людей головне — не гонитва за дзвінкою монетою, а намагання зробити все для того, щоб їх рідне село процвітало.
Напевно, саме тому рибаківці живуть єдиною дружньою родиною, в якої і радощі, і турботи — спільні.
Одним із центрів такого духовного єднання, оберегом місцевої громади став Парк пам'яті, що його було зведено в минулому році. На місці колишнього кладовища, на якому покояться останки близько семи тисяч чоловік, тривалий час «красувався» пустир — росли бур'яни, випасався скот. Та з ініціативи сільського голови цю захаращену територію було доведено до ладу — вичищено від сміття, висаджено дерева та квіти, встановлено зручні лави та електричне освітлення. У цих громадських роботах — не з примусу, за власним бажанням! — брало участь мало не півсела.
Крокуючи доріжкою у вигляді хреста, потрапляєш до центральної частини комплексу. Пам'ятний Хрест на честь померлих земляків не лише вшановує пам'ять попередніх поколінь, а й ментально єднає місцеву громаду, доводить вищість духовного над матеріальним. Як кажуть самі рибаківці, із встановленням Хреста навіть аура в селі стала більш спокійною, а люди — добрішими один до одного.
Якщо будете у Рибаківці, до неодмінно завітайте й до місцевого Будинку культури, не пожалкуєте. За останні роки Храм культури відремонтовано та забезпечено всім необхідним — кріслами у глядацькій залі, костюмами для артистів, музичними інструментами, в тому числі українськими народними — бубном, бугайом, рубелом. Справжнім ентузіастом своєї справи є директор сільського БК Зоя Манзик.
- Двері нашого закладу, — розповідає Зоя Петрівна, — майже ніколи не закриваються. У вир культурного життя залучені десятки, сотні мешканців Рибаківки — від найменшеньких до сивочолих ветеранів. Працюють драматичні, вокальні, танцювальні гуртки, два чоловічі ансамблі. Це, зокрема, колектив «Рибаківські козаки», гурт «Бронзова хвиля», фольклорний колектив «Аджеяска» (саме так до 1948 року називалася Рибаківка. — Авт.). Велику популярність мають і клуби за інтересами — «Посиденьки», «Гармонія», «Жасмин».
Тож будь-який охочий мешканець села може завітати до осередку культурного життя, випити чашку запашної кави із тістечками, поспівати або потанцювати, зіграти партію в шахи, переглянути нову кінострічку. А головне — поспілкуватися зі своїми земляками, весело та змістовно провести дозвілля. Годі й казати, що в стінах Будинку культури відбуваються найголовніші сільські свята, і кожен раз у залі — яблуку немає де впасти. Готувати концертні програми та проводити заняття у гуртках Зої Петрівні допомагає баяніст Микола Сінолуп. А в сусідньому Луговому культурне життя виводить на нові орбіти директор тамтешнього Будинку культури Галина Войцехівська.
Та справжньою окрасою села Рибаківки є дошкільний навчальний заклад «Перлинка». Доброю мамою, вихователем, учителем для 42-х маленьких сонечок є завідувач дитсадка Наталія Головкова. Власне, це не просто установа з утримання дошкільнят, а ціле дитяче містечко, нічим не гірше за миколаївську «Казку». Ба, навіть справжній корабель гостинно запрошує під свої вітрила. Не кажу вже про численні «грибочки» та «гірки», розфарбовані в усі кольори веселки. Дбайлива господарська рука та піклування про молоде покоління відчувається і всередині ошатної двоповерхової будівлі. Ніби щойно відремонтовані, світлі та просторі, приміщення устелені новими килимами та оздоблені всім необхідним — від меблів до різноманітних іграшок. І все зроблено та оформлено з неабияким смаком, адже навіть дизайнера запрошували з Миколаєва!
Сьогодні важко повірити в те, що цілих 13 років дитсадок у селі не працював. Але близько 1,5 мільйона гривень, виділених з сільського бюджету, дозволили відремонтувати та відкрити цей важливий соціальний об'єкт, і з 2007 року ДНЗ «Перлинка» гостинно відчинив двері для своїх перших відвідувачів. Щороку на утримання дитячого закладу з бюджету сільської ради виділяється до півмільйона гривень, але це, впевнений Віктор Бізіков, не витрати, а інвестиції у майбутнє.
З цієї ж причини тут не економлять на харчуванні. У раціоні малят — лише свіже натуральне м'ясо та риба, молоко, овочі та хлібні вироби від місцевих виробників, з якими укладено відповідні угоди. Смачні борщі та супи, другі страви обов'язково із м'ясом, вітамінні салати — все до вподоби юним рибаківцям, які також звикли до бананів, яблук та апельсинів. А яку запашну випічку готують працівники дитсадка — пальчики оближеш! Зазначу, що за таке повноцінне та калорійне харчування батьки сплачують лише 62 гривні на місяць, усі інші витрати бере на себе сільський бюджет.
- Маємо у планах незабаром відкрити й третю групу, — каже Віктор Бізіков, — таким чином повністю закриємо проблему стовідсоткового охоплення дошкільним вихованням.
Подібних планів та проектів у сільської влади — невпрогорт. Лише на ремонт та будівництво сільських автодоріг на цей рік виділено 300 тисяч гривень, значні суми спрямовані на реконструкцію водоводу та берегоукріплення. На перший погляд, не такі вже великі кошти, але — вода й камінь точить. За останні роки в Рибаківці асфальтове покриття укладено на вулицях Очаківській та Спортивній, на загальній площі 8,5 тисячі метрів. А наразі вже розпочато роботи з бетонування ще кількох вуличок та провулків. «Поставив собі за мету, — ділиться планами сільський голова, — за період виконання своїх повноважень прокласти нормальні дороги на всіх транспортних артеріях сільської ради».
Плекає місцева влада відкрити й ще один важливий соціальний об'єкт — медичну амбулаторію. Значні кошти, вкладені у це будівництво, мають на меті істотно покращити медичне обслуговування мешканців Рибаківської сільради, а також, у літній період, — численних відпочивальників.
Натомість самотужки зупинити наступ морської стихії — не під силу маленькій сільській громаді. Щороку вода, розмиваючи береги, забирає у людей до півметра суші, й деякі будівлі Рибаківки вже буквально нависли над високими кручами. Тож потрібна допомога держави. Відтак депутати сільської ради калатають в усі дзвони, намагаючись привернути увагу до проблеми з боку державних мужів. З метою наукового обґрунтування вже складено Основні положення проекту «Берегоукріплення», але самі роботи «потягнуть» аж на 50-60 мільйонів гривень. «Можливо, — зауважує В. Бізіков, — кошти надійдуть не лише від держави, а й від приватних інвесторів, котрі зацікавлені в рекреаційному розвитку території.
Звичайно, на все про все потрібні кошти, і чималі. Але ж і сільський голова, і депутати, і члени виконкому сільради проводять копітку, часом непомітну сторонньому оку роботу з наповнення сільської скарбнички: лише за останні п'ять років сільський бюджет зріс більше ніж у п'ять разів, перетнувши позначку в два мільйони гривень. Але є й резерви. Лише за рахунок упорядкування земельних питань (інвентаризація земель, розмежування територій державної і комунальної власності) можна збільшити надходження на 30-40 відсотків.
***
Дбаючи про сьогодення, сільська громада впевнено дивиться у майбутнє. А це означає — село не лише існує та виживає, а й розвивається, зберігаючи свій неповторний колорит і самобутність. Нехай щастить тобі в усьому, маленьке село на карті великої держави!
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
© 2005—2024 S&A design team / 0.006Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я» |