Зима продовжує ніжно опікуватись українцями, тримаючи їх у зоні свого впливу, морозячи по ночах і даючи злегка відігрітись удень. Легкий сніжок та нерясні дощі не можуть задовольнити спраглої на вологу землю. Її холодні погляди впали нині на зруйновані землетрусом та цунамі японські провінції. Дощ, сніг та невидимий ворог радіація дошкуляють численним рятувальникам та добровольцям знайти загиблих у цій страшній трагедії. Катастрофу на атомній станції «Фукусіма 1» вже назвали апокаліпсисом, а її супутник — радіоактивне зараження змушує дослухатись до повідомлень з цієї індустріально розвиненої країни з острахом та пересторогою у найвіддаленіших куточках планети.

Влада Японії, намагаючись не створювати там паніки, досить дозовано і обережно видає інформацію про події на зруйнованих блоках, але це не зменшує небезпек, про що свідчить хід подій на АЕС, що розвиваються за найгіршим сценарієм. Однозначно відома доля цього радіонебезпечного об'єкта: його буде закрито і це стане ще одним викликом не тільки для Японії, але й для світової спільноти, бо на планеті до Чорнобильської АЕС додалася «Фукусіма 1» і вже є два об'єкти з наслідками ядерної катастрофи, створені людським генієм. Влада нашої країни, незважаючи на трагічні події на японській АЕС, що поки не отримали логічного завершення, продовжують із затятим оптимізмом, як і в далекому 1986 році, наполягати на розвитку ядерної енергетики на теренах України. Одночас і донині не навела ладу в чорнобильській зоні та й на самій АЕС, але готова добудовувати на Хмельницькій АЕС два ядерні реактори 2-го покоління російського проекту за ціною новіших реакторів 3-го покоління. Дії регіональної влади в країні здебільшого направлені не на те, як зробити хоч щось добре для своїх громадян, а на те, де можна щось поцупити побільше для себе, — будівництво саме та сфера. Тому бачимо, як руйнуються основи держави. Тим не менш, регіонали продожують затівати все нові і нові небезпечні ігри з власним народом, підтверджуючи тезу, наскільки далекими вони залишаються від нього та його проблем. Розтранжирюючи мільярди державних коштів, владі регіоналів важко зрозуміти, тих хто продовжує жити на 1000 гривень на місяць. Вони не направляють свої зусилля на підвищення матеріального статку громадян через організацію нових робочих місць, стимулювання підприємницької активності, а продовжують лобіювати інтереси олігархів, які привели до президентства їх лідера -Віктора Януковича. Утискаючи малий та середній бізнес, не підвищуючи зарплат та пенсій, влада заходилась реформувати економіку в ручному режимі, хоч своїх попередників критикувала за це. Невмілі злочинні реформи зірвали ціни буквально на все. У більшості громадян просто елементарно може не вистачити коштів на продукти харчування, що нині дорожчі, ніж у Європі, та оплату зростаючих цін на ЖКГ. Більшість громадян уже досягла межі виживання, коли доводиться відмовляти собі в найнеобхіднішому, при цьому спостерігаючи все більшу нахабність владних мужів, що не відмовляють собі ні в чому. Багато хто з депутатів рідкі гості у Верховній Раді, хоч і мають ходити на роботу в парламент, щоб проголосувати за розроблені і подані закони. І дикістю виглядають виправдання, що депутати перебувають у інших місцях, коли необхідно голосувати, адже нікому в голову не прийде не ходити на роботу до школи чи на завод, і зовсім не зрозуміло, чому не знаходить підтримки у Партії регіонів спроба запровадити сенсорний палець, адже і так Конституцію ніхто не відміняв. А гра напередодні посівної з бензином і соляркою нічим добрим не закінчиться, як черговим зростанням цін. Але вони і нині уже високі, а можливо, влада планує черговий голодомор українців, тому вона, мабудь, так не любить, коли згадують трагічний 1933-й. Адже сьогодні літр бензину в США коштує 8,20 грн., а солярка — 6,40 грн., і розрив ціни у 20% між соляркою і бензином традиційний для всіх країн. У нас це правило не працює, але добре працюють корупційні схеми, задіяні владою, що хоче в Європу, але не хоче приймати антикорупційне законодавство. Зовсім не зрозуміла ціна у 10 грн. за літр бензину, бо при ціні нафти на світових ринках у 150 доларів за барель ціни у нас були нижчі, а нині барель коштує лише 100 з хвостиком. Напередодні посівної наближена до влади компанія «Хліб Інвестбуд», що отримала левову частку квот на експорт зернових, у цьому році планує фінансувати сільгоспвиробників. Правда, закуповувати зерно вона буде по 1700 грн. за тонну, хоч нині його вартість більше 2400 грн., і оплата здійснюватиметься пальним та добривами. Дизпаливо з наших МПЗ з його якістю не можна заливати в імпортну техніку, бо собі дорожче, тому не всі зможуть скористатись цією пропозицією. Влада замість того, щоб подумати про хліб насущний для більшості громадян, а не лише для купки вибраних буржуїнів-олігархів, продовжує бавитись у ностальгію, повертаючи то червоні прапори до свят, то радянські традиції, які нині є лише муляжем. Хочете СРСР, то необхідно повертати хліб по 16 коп., бензин по 12 коп. за 1 л, плату за ЖКГ у 2 грн., безкоштовну освіту та медицину. У крайньому випадку тоді ніхто з кабінету лікаря не йшов у лікарняний кіоск за таблетками у три дорога. А бавитись у ностальгію не складна наука. Бо давно уже не можна жити на стандарти, які нині є в країні після різкого здорожчання продуктової корзини: капуста — по 12 грн. за 1 кг, гречка — 20 грн., пшоно — 12 грн., морква — 8 грн., картопля — 6 грн. і цей перелік можна продовжувати до безкінечності. Але чи є ще ліміт терплячості у більшості громадян до таких дій влади? Терпець увірветься, коли прийдуть платіжки з новими комунальними тарифами. Не можна так цинічно знущатися над власним народом, який терпляче спостерігає за царюванням невеликої кліки, здатної лише красти. І, скоріш за все, це дуже скоро прорве. Суспільство об'єднається проти дій регіоналів, які намагаються перетворити людей на мовчазне бидло і ніякі ігри з мовою, історією та ностальгією тут уже не допоможуть.