Появи кореспондента обласної газети на мехзагоні ніхто, здається, навіть не помітив. Хлопці у «камуфляжі та спецівках весело гомоніли, роздивляючись механізми новенького, сяючого свіжими фарбами, сталевого гіганта, в якого лише колеса — у зріст дорослої людини. Підійшовши до механізаторів ближче, дізнаюся: канадський важкий трактор «Versatile» у сільгосппідприємстві придбали буквально декілька днів тому, відтак бувалі ветерани польових битв за врожай намагалися помацати кожен гвинтик, розібратися з призначенням кожного механізму цього дива світової інженерної думки.

- А й справді, комфортно. Двадцять перше століття!.. — зручно вмостившись у суперсучасній кабіні, задоволено висловив перші враження від знайомства із «напарником» новий господар агрегату, досвідчений механізатор Микола Селюк. — Трактор — легкий в обслуговуванні, надійний, економічний.

За таке задоволення господарство виклало кругленьку суму в півтора мільйона гривень. Та керівник сільськогосподарського малого приватного підприємства «Юг-Сервис» Братського району Олександр Кошкодан аніскільки не шкодує про величезні витрати, адже це — інвестиції у майбутні врожаї, відтак — достаток і самого підприємства, і людей, що так чи інакше пов'язали свою долю з його діяльністю.

- У Ставропольському краї Росії, — розповідає Олександр Васильович, — цей трактор установив аж чотири світові рекорди, випередивши інші відомі світові бренди. Зокрема за добу безперервної роботи «Versatile» обробив 424 гектари землі.

Завдяки використанню розпушувачів нового покоління сільгосппідприємство має намір запроваджувати передові японські технології, які, при глибокому обробітку, дозволяють довго утримувати вологу в грунті та при цьому максимально зберігати мікрофлору чорнозему. Тож, як запевняє Олександр Кошкодан, урожайність сої у 40 центнерів на гектар — то не фантастика для України, а вже реальність завтрашнього дня, якщо, звичайно, неухильно дотримуватися букви і духу сучасної аграрної науки. Щоб бути «в курсі нових тенденцій та віянь сільськогосподарського виробництва, керівник СМПП «Юг-сервис» об'їздив десятки семінарів та виставок, побував у багатьох країнах Європи. В його записничку — номери мобільних телефонів багатьох відомих аграріїв Миколаївщини та України, науковців, постачальників техніки та добрив, іноземних фермерів.

І вже зараз у господарстві можуть похвалитися гарними ужинками пшениці та ячменю, олійних та зернобобових культур. Так, минулого року ранні зернові у середньому дали на круг по 34 центнери (на окремих полях — удвічі більше), соняшник — 21 центнер з одного гектара. Нівроку вродив і ріпак — по 25 ц/га. Задля цього не шкодують ані мінеральних добрив, ані засобів захисту рослин.

Про такі хліборобські звитяги ще якихось сім-вісім років тому годі було й мріяти. Олександр Кошкодан починав хазяйнувати на землі практично з нуля. На місці нинішньої мехбригади у 2003 році муляли око суцільні руїни від ферм зубожілого колгоспу, що спочив у бозі. Та Олександр Васильович, залишивши посаду заступника директора одного з місцевих СТОВів, загорівся ідеєю започаткувати власну аграрну справу. Надійним помічником та порадником у всіх його справах стала Ольга Петрівна Сірик — фінансовий мозок сільгосппідприємства. І завжди Олександр Васильович може покластися на своїх синів — Василя, який працює заступником директора, та молодшого, Сашка.

Починали з малого. Одинадцять «добровольців», зібравши до купи власні земельні паї, засіяли їх кукурудзою. Щоб закупити насіння та засоби захисту рослин, узяли банківський кредит. На ці ж кредитні кошти придбали й свого першого тракторця. До речі, попри фінансові труднощі та доволі непростий процес становлення нового підприємства, щороку мехпарк господарства поповнюється бодай однією крупною одиницею техніки — чи то трактором, чи то автівкою, не кажучи вже про інший сільськогосподарський реманент: борони, культиватори, розпушувачі. Поступово, крок за кроком, вели й капітальне будівництво. На місці колишнього сараю звели майстерню, їдальню, склад для зберігання зерна. Власне, будівництво не припиняється ані на мить. Коли я побував у господарстві, там якраз велись підготовчі роботи зі встановлення нових електронних ваг на 80 тонн.

...Тоді, на початку виробничої діяльності, перший млинець виявився глевким. Через затяжні дощі зерно кукурудзи було вологим, тому елеватор добряче збив ціну. Та скрутні обставини лише додали затятості Олександрові Кошкодану, адже колишній офіцер флоту не звик пасувати перед труднощами, за таким принципом добирав собі й команду. Відтак наступного року засіяли вже вдвічі більшу площу.

Наразі СМПП «Юг-Сервис» має в обробітку 1800 гектарів землі. Жителі Кам'яно-Костуватого охоче здають свої земельні паї цьому підприємству. Ще б пак, орендна плата в «Юг-Сервисе» одна з найбільших не лише в Миколаївській області, а й в Україні, й становить 5,5-6 відсотків від вартості паю. Якщо перевести це в практичну площину, то кожен власник сертифіката в 12 гектарів щороку отримує одну тонну пшениці, стільки ж ячменю, а також гроші на загальну суму 6 тисяч гривень. Причому свої зобов'язання перед людьми орендар виконує незалежно від рівня отриманих прибутків та форс-мажорних обставин. Так, 2009 року спочатку вимерз ріпак, а влітку погоріла кукурудза. Проте всі розрахунки з власниками паїв були проведені вчасно та в повному обсязі.

Але найбільше тут побоюються не примх природи, а нестабільності, яка ось уже два десятиліття панує на аграрному ринку. «Правила гри в сільському господарстві повинні бути чіткими та зрозумілими кожному, — переконаний Олександр Кошкодан. — На Заході фермер достеменно знає, кому і за яку ціну він продасть власну продукцію, на два-три роки наперед. У разі ж будь-яких погодних катаклізмів держава повністю відшкодує йому збитки».

Тож аби хоч якось убезпечити себе від неприємних «сюрпризів», у СМПП «Юг-Сервис» ще з осені придбали паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива, гербіциди і фунгіциди — з тим, щоб їх вистачило на весь рік. Та основний головний біль залишається — кому і за скільки реалізувати вирощену важким селянським трудом продукцію. «Ось тиждень тому продали партію ячменю. А на цьому тижні приїхав інший покупець, запропонував на 300 гривень за тонну більше...», — бідкається головний бухгалтер Ольга Сірик. Тож саме для того, щоб була можливість притримати зерно, а потім з більшою користю його продати, в господарстві планують побудувати власне зерносховище потужністю 15-16 тисяч тонн. А власна сушарня вже зараз дозволяє довести збіжжя до потрібної кондиції та підвищити його класність.

Як розповів головний агроном сільгосппідприємства Анатолій Сірик, озимина зустріла весну в доброму стані, її вже підживлено в повному обсязі. Анатолій, до речі, спеціаліст зовсім молодий. Лише два роки тому закінчив Мигіївський аграрний коледж, після чого повернувся у рідне село закріпляти набуті знання на практиці. Саме за його ініціативою господарство звернуло увагу на таку рентабельну культуру, як соя. А наразі, розповів головний агроном, замовили аналіз грунту в «Миколаївоблродючості — з тим, аби знати, які добрива і в якій кількості слід вносити у землю.

Але головний генератор ідей в аграрному виробництві — то сам директор. Олександр Кошкодан увесь час у поїздках, після яких завжди повертається з повною валізою нових ідей та планів. З подання Олександра Васильовича вже наступної осені господарство має намір провести експеримент з внесення в землю КАС — карбамідно-аміачної суміші.

- І коли Ви тільки відпочиваєте? — запитую в керівника, втім, передбачаючи наперед відповідь.

- Для відпочинку, а тим паче для заспокоєння, підстав немає, — зазначає Олександр Кошкодан. — Кожного дня встаю досвіту — о четвертій ранку, після чого обов'язкова годинна пробіжка. Легкий сніданок — і до роботи.

Порядок і залізна дисципліна — у крові колишнього кадрового військового, такі ж правила встановлені й для працівників господарства: вийшов на роботу напідпитку — отримай відчутний фінансовий штраф.

Куди тільки не кидала його доля протягом воєнної кар'єри, та зрештою опинився на благодатній землі південної України. Ось уже майже чверть століття уродженець сонячної Молдови трудиться і мешкає на Братщині, вважає цю землю рідною для себе. «Не розумію, — каже Олександр Васильович, — як можна жити в Україні і не поважати цих людей, їх мову та культуру, звичаї і традиції. Відтак не з примусу, а за велінням серця О. Кошкодан робить усе можливе, аби відродити село Кам'яно-Костувате, повернути сюди молодь. Ніколи не відмовляє в допомозі ані місцевій школі, ані дитсадку. Організовує свята не лише для працівників господарства та пайовиків, а й для всіх ветеранів сільської ради. Слава про щирість душі і меценатство директора СМПП «Юг-Сервис» лине далеко за межі району. Щодо піклування про членів трудового колективу, то наведу лише такий промовистий факт: середня зарплата на підприємстві перевищує 2300 гривень, а в жнива механізатори заробляють до 12-15 тисяч гривень та до 20 тонн зерна. Гарячі обіди для працівників — безплатні. Отакої!

У скромному робочому кабінеті господаря на стіні висить безліч грамот та подяк — районних, обласних...

- Але сенс життя не в цьому, — зауважує, перехоплюючи мій погляд, Олександр Васильович. — Ступивши на хліборобську стезю, хотів, перш за все, довести, що і на руїнах можна побудувати успішне господарство. А головне, хочу залишити по собі гарну родючу землю та заможне село, в якому житимуть веселі люди.