У діях організаторів та виконавців операцій зі знищення підпілля ОУН міститься склад злочину відповідно до статті 438 Кримінального кодексу України... На початку цього року Народний Рух України випустив невеличку книгу під назвою «Окупанти без маски».

У цій книзі надрукована мовою оригіналу на ім'я Міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченка Доповідна записка під грифом «СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО» від 30.11.1947 р. «Об использовании специальных агентурно-боевых групп по ликвидации подполья ОУН и его вооруженных банд в западных областях Украинской ССР». Ця доповідна — це свого роду докладний посібник щодо знищення як військових формувань ОУН-УПА, так і мирних жителів, які їм допомагали або співчували. У ній наведено конкретні приклади «успішних» операцій, прізвища та псевдоніми агентів МДБ (НКВД), описані схеми щодо вербування мирних жителів і ліквідації підпілля. Можливо, ця книга так і залишилася б матеріалом, який має становити науковий інтерес виключно для істориків (порядних, які не втратили честь і совість), щоб здійснювати дослідження для відновлення історичної справедливості та об'єктивного висвітлення історії України, якби не одне «але»... Конкретні факти, викладені у згаданому документі, свідчать, що в діях організаторів та виконавців операцій зі знищення підпілля ОУН міститься склад злочину відповідно до статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни». Відповідно до цієї статті КК України злочином, зокрема, вважається «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом» і він карається позбавленням волі від 8 до 12 років, ті ж дії, поєднані з умисним убивством, — до довічного ув'язнення. Фабула «Совєцькі спецслужби визнавали, що «Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы... являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки. Созданная из числа проверенных и наиболее преданных членов ОУН «Служба безпеки» проводит систематическую и, нужно сказать, умелую проверку своих рядов с целью выявления и уничтожения агентуры органов МГБ...» (абз 4-5 ст. 11 «Окупанти без маски»). З метою знищення українського національно-визвольного руху «енкаведисти» почали застосовувати злочинні методи боротьби. Ідея їхнього злочинного задуму полягала в утворенні спеціальних бойових груп, які маскуючись під боївки ОУН-УПА і, використовуючи завербовану агентуру, здійснювали терорестичні операції проти українського національно-визвольного руху. «Специальные агентурно-боевые группы, как правило, действуют под видом представителей оуновского СБ или связных вышестоящих центров. Иногда представляется, как бандгруппа одного из руководящих центров ОУН, возглавляющего подполье на территории, где проживает либо скрывается объект нашей разработки (содержатель явочной квартиры, связной ОУН, разведчик СБ, бандпособник). Во всех таких случаях перед специальными агентурно-боевыми группами ставится задача связаться с таким объектом и путем расспроса или допроса выяснить положение объекта в ОУН, его практическую антисоветскую деятельность, оуновские связи, руководящий состав подполья и его места укрытий и, таким путем приблизиться или проникнуть в подполье. Допрос от имени СБ в практике чекистской работы именуется как мероприятие «мнимое СБ» или просто «МСБ».» (абз 3-5 с.14 «Окупанти без маски»). На практиці ці операції здійснювалися, наприклад, у такий спосіб. «Підозрілого» затримувала нібито Служба безпеки ОУН і звинувачувала в співпраці з «енкаведистами». Йому пропонували довести, що насправді він не є агентом «совєцьких» спецслужб та вимагали у своє виправдання навести докази: прізвища та клички керівників осередків ОУН, місця знаходження криївок тощо. Після отримання цієї інформації та складення протоколу допиту, на цю «мниму СБ» заздалегідь сплановано здійснював напад підрозділ «совєцького» МДБ. «МСБ» встигала втекти від цього нападу, «випадково» залишивши протокол допиту та самого затриманого «підозрілого». Таким чином він опинявся вже в руках справжніх «енкаведистів», які мали на руках протокол допиту, де він зізнається у співпраці з підпіллям ОУН. Що в подальшому відбувалося з цим арештованим? Його або розстрілювали за відмову в співпраці, або він ставав завербованим агентом МДБ. При цьому окупаційна влада використовувала не тільки аморальні й нелюдяні, а й протиправні методи боротьби. Наведу приклад з оригіналу документа: «5 июня с.г. агент-боевик УМГБ Дрогобычской области «ДАНИЛО» сообщил, что он, выполняя наше задание по восстановлению связи с руководителем сельской ОУН по кличке «МИКО», от которого получил задание собирать продукты питания и доставлять их в лес бандитам... Преследуя цель ликвидации активных нелегалов, агенту «ДАНИЛО» на этой встрече была вручена доза мышьяка, которым он должен отравить продукты и вручить их бандитам. Точно выполняя указания УМГБ, агент-боевик «ДАНИЛО» отравил мышьяком продукты, доставил их бандитам и ушел домой. Через час он снова возвратился к бандитам и обнаружил умерших от отравления трех бандитов, оказавшихся: руководителем пропаганды районного «Провода» ОУН «МИРОНОМ», руководителем бандгруппы «ЧЕРНОГОРОМ» и санитаркой районного «Провода» ОУН «КРЕСТЬЯНКА». Інші приклади «боротьби» проти українців детально описані в Доповідній записці, про яку йде мова. Правова кваліфікація Відповідно до розділу І статті І Додатку до Гаазької конвенції про закони і звичаї суходільної війни від 18.10.1907 року: «Військові закони, права і обов'язки застосовуються не тільки до армії, а й до ополчення і добровільних загонів, якщо вони відповідають усім нижче вказаним умовам: 1) мають на чолі особу, яка відповідає за своїх підлеглих; 2) мають визначений і явно видимий здалеку знак відмінності; 3) відкрито носять зброю; 4) дотримуються в своїх діях законів і звичаїв війни». Таким чином, у розумінні цієї Конвенції підрозділи ОУН-УПА виступали воюючою стороною, оскільки на території України велися бойові дії, а підрозділи ОУН-УПА воювали на своїй землі проти окупантів. Згідно з положеннями статті XXIII цієї Конвенції забороняється: a) використовувати отруту або отруєну зброю; f) незаконно користуватися парламентським або національним прапором, військовими знаками та одностроями ворога, так само як і розпізнавальними знаками, встановленими Женевською конвенцією. Відповідно до положень статті XLVI Конвенції «Честь і права родинні, життя окремих осіб і приватна власність, рівно як і релігійні переконання та справляння обрядів віри, мають поважатись». Отже, створюючи «мнимі підрозділи СБ ОУН, представники «совєцької окупаційної влади здійснювали грубі порушення законів і звичаїв ведення війни, іншими словами порушували Гаазьку конвенцію 1907 року. Відповідно до положення статті 438 Кримінального кодексу України, застосування засобів війни, заборонених міжнародним правом, вважається злочином. Строки давності Відповідно до Європейської конвенції про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів від 25.01.1974 р. до порушень законів війни строки давності притягнення до кримінальної відповідальності не застосовуються (ч. 1-3, ст. 1 Європейської конвенції 1974 р.). Враховуючи положення цієї Конвенції, яка ратифікована Україною у 2008 році, є всі підстави порушити кримінальну справу за зазначені злочинні дії, незалежно від строків давності вчинення цих військових злочинів. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає, що приводом для порушення кримінальної справи є повідомлення, які опубліковані в пресі (п. 4, ч. 1, ст. 94 КПК України). Отже, єдиноправильною реакцією правоохоронних органів України на оприлюднені факти має бути порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину за статтею 438 КК України «порушення законів і звичаїв війни». Прецедент На перший погляд, ця кримінальна справа має дуже сумнівні перспективи, враховуючи значний проміжок часу, який минув від моменту вчинення згаданих злочинів проти представників української нації. Водночас хотів би навести український досвід розслідування і судового розгляду кримінальної справи, яка може слугувати наочним доказом можливості та перспективності розслідування таких справ. Ідеться про кримінальну справу №1-33/2010, яка була порушена Службою безпеки України за фактом учинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України. Ця кримінальна справа стала предметом розгляду Апеляційного суду м. Києва, який 13 січня 2010 року ухвалив постанову, відповідно до якої винними в організації злочину геноциду — Голодомору 32-33 років — визнані Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я., Хатаєвич М.М. ...Безумовно, у сьогоднішніх умовах, коли владою приймаються відверто антиукраїнські рішення, виправдовуються за «путінським» зразком злочини сталінського режиму і комуністичної доби та встановлюються пам'ятники Сталіну, здавалося б, шанси на порушення і розслідування цієї кримінальної справи дуже невичокі. Проте коли вперше пролунала ідея, що є всі підстави порушити й довести до суду кримінальну справу щодо Голодомору 32-33 років, — це теж здавалося майже фантастикою. Та практика довела зворотне. Для тих представників правоохоронних органів, які користуються Інтернетом і знайомляться з цим матеріалом, нагадую вимоги статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України: «Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню». Рішення за заявою чи повідомленням про злочин приймається в триденний строк!