Нарешті травень доказав, що він перший у черзі до літа почав радувати українців теплом та рясними весняними дощами. Пишною зеленню покрились поля та діброви, у спринтерському галопі цвітуть сади. Весна ніжно оповила українців своїми ласкавими барвами. І не лише провокації 9 травня у Львові продовжують ятрити душу, зважаючи, як легко піддалась на маніпулятивні технології більшість українців.

Прогнозовані задовго політичні протистояння розділили суспільство. Воно вже стрімко єдналося у нелюбові до регіональної влади, але дії маніпуляторів призупинили цей процес, бо ставлення до червоного прапора та подій давно минулих днів у різних куточках нашої країни різне. І це чітко розуміють ті, хто знімає сливки з результатів діяльності країни. За рахунок простих громадян вони продовжують множити свої мільярди. І коли громадяни шукають можливість вижити в умовах безробіття, розгулу корупції та свавілля чиновників різних мастей, вони просто можуть влаштувати своїм дітям весілля за десятки мільйонів доларів або скромно подарувати молодятам «Бентли». І все б нічого, коли б уряд не сприяв різним махінаторам від бізнесу за державний рахунок та громадян, списавши підприємствам паливно-енергетичного комплексу 24 мільярди гривень. Не таємниця, що всі вони знаходяться в буржуїнів-олігархів, що збагатилися на цю суму. В Україні за 20 років деребану ще залишились навіть таємниці, бо наші служби піймали та вислали двох чеських дипломатів, яких цікавили наші військові секрети. Таємниці, можливо, у нас і є, на жаль, війська майже не залишилося. Бо те озброєння, що має українська армія, давно у Чехії замінено на натівське і нашого їм точно не потрібно. І це, скоріш, помста за Данилишина, який отримав притулок у цій країні, яка також уже зробила реверанс і вислала українського дипломата. Ця скандальна історія вигідна лише Росії, що намагається загальмувати наш рух до ЄС та дискредитувати Україну. Багатомісячне знущання над колишнім міністром МВС Юрієм Луценком нагадує суспільству про мазохізм та мстивість владної команди, яка очікує на рішення європейського суду з прав людини в цій справі. Ці дії перегукується із судом у Німеччині, яка розв'язала Другу світову війну, над 92-літнім Іваном Демянюком, виправданим ізраїльським судом. Багато тих, хто коїв злочини на теренах Європи, України та Білорусі, спокійно доживають віку, а над українцем котрий рік триває судилище, хоч з доказів лише посвідчення і те, як заявляють у США, підроблено КДБ. Бачимо бажання декого перекласти відповідальність та переключити увагу світу від дійсних злочинців і тих, хто розв'язав війну, на представників інших націй, що найбільше потерпіли від агресора. Раніше явищем у житті ставали визначні історичні події та суспільні досягнення, пуск заводів та фабрик. Нині часи змінилися, головне в країні — це футбол. У нього бавляться олігархи на вкрадені у народу гроші. Річниці клубів збирають чиновників, навіть Президента, і стають подією для ЗМІ. Як покращує життя сьогодні гра зовсім неукраїнського «Шахтаря», склепаного за сотні мільйонів доларів, надеребанених у громадян, питання відкрите. Збудовані загальними зусиллями заводи та мартени нині приносять радість та прибутки невеликій кількості буржуїв-олігархів, які мають власні іграшки — футбольні, баскетбольні, хокейні клуби, вкладаючи в них мільярди українських гривень, щоб тішити самолюбство одинаків у той час, коли відсутні елементарні спортивні площадки для занять спортом, не кажучи вже про лікарні, де часто-густо нема елементарного, а про дороги та інше годі говорити. Країна продовжує мандрувати сутінками дикого капіталізму, коли державна скарбниця стала місцем годування для тих, хто зумів отримати владні повноваження, наобіцявши різних покращень уже сьогодні. Влада стала паразитом у власній країні і її ставлення до свого народу показують вояжі Президента, коли перекриваються вулиці, блокується робота правоохоронних органів, які, замість того, аби ловити злочинців, часами простоюють, чекаючи приїзду гостя. Не став виключенням приліт на вертольоті Януковича до Миколаєва, де він взяв участь у закладанні сухогруза та корвета на Чорноморському суднобудівному заводі та врученні ключів від квартири багатодітній сім'ї, яка вже не один рік мучиться в однокімнатній квартирі з десятьма дітьми. Чи потрібно тут чекати на Президента, щоб вирішити житлову проблему? Питання риторичне. Але влада залишилася вірна традиції в організації зустрічей ще з радянських часів. Вона зігнала студентів миколаївських вишів у навчальний час для іметування бурної радості народу з приводу приїзду Президента, особливо це надихає після реформ Табачника. Як сподівалися, не вийшло, студенти без ентузіазму зустріли Януковича і майже зовсім не вигукували його прізвище, як того вимагали організатори. Про обіцяне покращення Президент говорив на регіональному засіданні з економічних реформ, але обіцянки є, а реформ та покращення життя нема, а маємо лише суспільну напругу та зростаюче розчарування. І хоч день гніву, як і передбачалося, більше пішов у свисток, бо багато ще думають, що це хтось повинен гніватися за нього проти цін на ринках та тарифів на послуги ЖКГ чи бензин, що скоро сягне 11 грн. за 1 літр. Поки буде жити в суспільстві така думка, олігархи та влада, що їх обслуговує, можуть бути спокійними. Президент уже зрозумів, що потрібно випускати пар, тому готуються нові зміни в уряді та адміністраціях на місцях, бо чутки давно сватають президентського сина на місце миколаївського очільника. Але це мало заспокоїть суспільство. Тому в хід ідуть ідеологічні розводи з червоними прапорами з нагоди «святкування» початку війни тощо. Народний Рух України на своєму ювілейному ХХ з'їзді дав належну оцінку діям влади та визначився із своїм лідером Борисом Тарасюком, обравши його на новий термін. Рухівці у своїх заявах засудили дії влади у проштовхуванні ринку землі, що позбавить країну останнього стратегічного ресурсу. Бо ніхто не забув, де ділися заводи, фабрики та інші мільярдні надбання колишньої Української республіки: вони або знищені, або працюють на невелику купку буржуїнів-олігархів, серед них нема ні нинішніх, ні колишніх рухівців. Бо коли комсомольці з колишніми комуністами деребанили державні багатства, рухівці боролися за утвердження незалежності української держави. Але нині ці цінності стали нецікавими тим, хто опанував державні щаблі за допомогою грошей і поставив державу на службу собі любимому.