У неділю відбулося вшанування пам'яті жертв комуністичних репресій. Представники Народного Руху, товариства «Меморіал», БЮТ, національно-культурних товариств, Просвіти та інших зібралися біля меморіальної дошки, що увічнює пам'ять загиблих.

Вона встановлена на початку тієї самої дороги, що веде на старий миколаївський цвинтар, якою, мабуть, і пролягав останній шлях невинно убієнних, тут і відбувся мітинг. Його відкрив координатор Експертної громадської ради «Захист прав людини (ЗаЛП) Сергій Кисельов. Нагадаю, що завдяки цієї організації було встановлено меморіальну дошку. Нині поряд з нею планується відкрити ще одну дошку, де будуть вказані прізвища та ініціали тих, хто були таємно поховані у 30-х роках на миколаївському кладовищі і на чиїх могилах у 1963 році з'явились інші поховання. Тому мешканці Миколаївщини, котрі бажають, щоб таким чином було вшановано пам'ять їхніх родичів, закатованих у в'язницях, можуть звертатися до «ЗаЛП», товариства «Меморіал» (голова Юрій Зайцев), Миколаївської обласної організації Народного Руху України. Слідом за Сергієм Кисельовим виступили голова Миколаївської обласної організації Народного руху України Юрій Діденко, член проводу цієї організації Олександр Малицький, член БЮТ Вадим Шелякін, голова Єврейського товариства Михайло Гольденберг. Кожен по-своєму висловив думку про те, як повинна впливати пам'ять про ті далекі страшенні часи на сучасність. Але була і спільна думка: через свавілля нинішньої влади те минуле може повторитися, і, звісно, цього не треба допустити. Хоча представники місцевої влади теж прийшли вшанувати пам'ять репресованих, тільки на три години раніше. Виступили і представники товариства політв'язнів і репресованих «Меморіал», котрим довелося постраждати від комуністичного режиму. Рік перемоги над фашистською Німеччиною для родин, в яких виховувалися Левко Олещук і Володимир Швець, виявився не щасливим, а трагічним. 22 червня 1944 року Берією і Жуковим був підписаний Наказ про депортацію українців, котрі жили на окупованій території. Цей наказ був частково виконаний. Хвилі репресій захлеснули і родину Олещуків, яку переселили з Волині у Молотовську (нині Пермську) область. Везли їх у товарняку, і троє з восьми чоловік до пункту прибуття не доїхали. У засланні ж вижив лише Левко, котрому у 1945 році було 8 років. Старший брат Володимира Швеця після перемоги повернувся з фашистського концтабору. Звичайно, то була безмежна радість для сім'ї. Але вона виявилася передчасною, бо то було не визволення, а перехід до іншого концтабору — сталінського. І звідти в'язень не повернувся. Пам'ять невинно убієнних було вшановано хвилиною мовчання і до меморіальної дошки були покладені квіти.